Афганістан

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Малихін Олександр Іванович Народився 10 вересня 1960 року в селі Єлизаветівка Веселівського району Запорізької області. В 1968 році пішов у школу. Закінчив 8 класів і продовжував навчання в вечірній школі. І в цей же час поступив на курси трактористів - машиністів. Після закінчення курсів отримав спеціальність тракториста і був направлений в село Єлизаветівка відділення №2 радгоспу \"Південний\" слюсарем у тракторну бригаду. Малихін О.І. В 1978 році від райвійськкомату спрямований в місто Кам'янка - Дніпровська на курси механік - водій тягачів. 7 квітня 1979 року призваний до лав Збройних Сил. Перші 8 місяців прослужив у місті Запоріжжя в артилерійській дивізії, яку всі знають як \"Уральські казарми\". В частині пройшов бойову підготовку і був відряджений для проходження подальшої службі в ДРА, виконував інтернаціональний обов’язок. Служив у Західному Афгані, Чарікарська \"зеленка\". Велика долина з фруктовими деревами і плантаціями винограду - це і є \"зеленка\". Ця місцевість отримала сумну славу серед солдатів з - за постійного нападу моджахедів на проїжджаючих по трасі колонн. Неодноразово Олександр брав участь в бойових діях. За що і був нагороджений медаллю \"Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа\". 14 травня 1981 року був демобілізований. Повернувся в рідне село. Пішов працювати в тракторну бригаду трактористом. Був одружений, має сина, доньку і семеро онуків. У 1997 році отримав на роботі виробничу травму, при ремонті трактора К -700, зірвався ключ з висоти і впав, пошкодивши стегно і ключицю. Після тривалого лікування в 1999 році, переведений працювати охоронцем. У 2000 році звільнився з роботи за станом здоров'я. Здоров'я погіршувалося і 24 січня 2001 року зупинилось серце у Олександра Івановича. 51

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Маслов Юрій Леонідович Народився 9 січня 1966 року в селі Матвіївка Веселівського району Запорізької області. Навчався в Матвіївській середній школі. Після школи закінчив Кам'янко - Дніпровський ДТСААФ і отримав спеціальність механік-водій тягача. 11 квітня 1984 року Веселівським рай військкоматом Маслов Ю. Л. був призваний до лав Збройних Сил. Служити почав у місті Термез, учбова частина 61436- курсантом. З 8 квітня 1984 року по 9 серпня 1986 року службу проходив у ДРА. Артилерійський полк, механік - водій плаваючих гусеничних тягачів. Звання - рядовий. Нагороджений : нагрудними знаками \"Отличник Советской Армии\", \"Воину интернационалисту от благодарного афганского народа\". Одружений, має дві доньки та онуків. Миколаєнко Віктор Олександрович Народився 13 серпня 1959 року в селі Калинівка Веселівського району Запорізької області. В 1967 році пішов навчатися в Калинівську школу до першого класу, де провчився 8 років. Дев’ятий клас навчався в Чкаловській школі, а десятий закінчив у Веселівській ЗОШ№1 у 1977 році. Після школи працював водієм в колгоспі. В 1978 році був призваний в армію. Перший рік Миколаєнко В.О. служби пробув в Ташкенті, полк зв’язку, в/ч 03675. В Афганістан потрапив у 1979 році в в/ч 52011. Спочатку служив у місті Термез, а потім Кабул. Відразу був водієм, а потім начальником електро - постачальної станції. Пройшов шлях від рядового до сержанта. Влітку 1980 року звільнений в запас. Два роки навчався в Ногайському технікумі міста Приморськ, отримав професію технік-механік. Спочатку працював водієм у колгоспі, а потім бригадиром, зав. майстернею, завгаром. Зараз на пенсії, але займається обробкою землі. Одружений, має два сина, дві доньки та четверо онуків. 52

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Мисан Сергій Петрович Народився 31 серпня 1966 року в селі Біловське Веселівського району, Запорізької області. В 1973 році пішов до 1 класу у селі Запоріжжя. А в 1983 році закінчив навчання в школі. Після школи, навчався в місті Кам'янка від військкомату на водія. Отримав права, пішов працювати в рідний колгосп \"Зоря\" – водієм. В 1984 році призваний до лав Збройних Сил. Відразу потрапляє в Узбекистан місто Термез в учебку. З 1 січня 1985 року почав служити в Афганістані, Мисан С.П. старший водій взводу забезпечення. Частина розташована була в провінції Нанганхар, місто Джелалабад. Охороняли дороги, населення, вели бої з душманами. 17 грудня 1986 року повернувся додому. Нагороджений нагрудними знаками \"Отличник СА\", \"Воину интернационалисту от благодарного афганского народа\". Після армії працював в колгоспі трактористом. Одружений, має доньку, сина та онуку. На даний час працює на ПрАТ \"Моноліт\" - трактористом. Мошик Микола Миколайович Народився 18 лютого 1963 року в селі Успенівка Веселівського району Запорізької області. З 1970 року по 1978 рік навчався в Успенівській школі. А з 1979 – 1980 роки навчався в Веселівській середній школі№1, де закінчив десять класів. У 1980 році поступив до Київського училища на слюсаря. В 1981 році призваний до лав Збройних Сил. Учебку проходив в місті Остер Київській області, де і навчався на сержанта. Потім служба в місті Мошик М.М. Кушка Туркестанський військовий округ. І ось Афганістан місто Кабул – командир розвід відділу. Корректировщик вогню. В 1983 році був демобілізований. Працював в колгоспі «Україна» художником і музикантом. Грав на гітарі. Через деякий час переїжджає проживати до друга в Тюменську область. В 2003 році Микола Миколайович трагічно загинув в ДТП. Був одружений, має доньку. 53

Афганістан: героїзм крізь біль і сум М’якішев Олександр Вікторович Народився 30 травня 1966 року в селі Мала Михайлівка Веселівського району Запорізької області. В 1981 році закінчив Маломихайлівську школу. З 1984 по 1986 рік служив в Афганістані, місто Кабул в автомобільному батальйоні, постачання боєприпасів та продовольчих товарів в зоні бойових дій. Одружений, має двох доньок. М’якішев О.В. Нагорний Сергій Іванович Народився 16 квітня 1969 року в селі Піскошине Веселівського району Запорізької області. Навчався в Піскошинській загальноосвітній школі, яку закінчив у 1984 році. Наступні 2 роки навчання пройшли в Менчикурівскій школі. Після закінчення школи, здобув технічну освіту в Мелітопольському навчально – професійному комбінаті, де отримав посвідчення авто кранівника. Навесні 1987 року був призваний до лав Нагорний С.І. Радянської Армії Мелітопольським міським військовим комісаріатом. На початку служби потрапив до учбового підрозділу в/ч 02932, що знаходиться в місті Теджен Туркменістан, по закінченню якого, отримав військове звання - молодший сержант та військову спеціальність – спеціаліст з ремонту бронетанкової техніки. Восени був переведений у Демократичну Республіку Афганістан, в/ч 48575, місто Кабул. Демобілізувався сержантом навесні 1989 року. Нагороджений медаллю «Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа». 54

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Після служби повернувся в село Піскошине, де працював в колгоспі «Дружба» водієм. В даний час працює в КЗ «Менчикурівській ЗОШ I-III ступенів» водієм шкільного автобусу. Одружений, має дітей. Нежурко Володимир Петрович Народився 31 липня 1967 року в смт Веселе Веселівського району, Запорізької області. В 1984 році закінчив 10 класів Веселівської ЗОШ№1. 1 жовтня 1985 року був призваний до лав Збройних Сил. Відправлений через місто Сімферополь в учебку місто Термез, Узбекистан. На початку лютого 1986 року потрапляє в Афганістан. В листопаді 1987 року був демобілізований. Нагороджений медаллю «Воину- Нежурко В.П. интернационалисту от благодарного афганского народа». Після армії закінчив ПТУ, спеціальність зварювальник. Працював водієм на заводі «Продмаш». Одружений, має двох синів. 20 січня 2002 року Володимир Петрович помер. Нікіфоров В.І. Нікіфоров Віктор Іванович Народився 8 травня 1960 року в селі Літвіненково Сімферопольського району Кримської області. Потім родина переїхала проживати в село Матвіївка Веселівського району Запорізької області. Закінчивши 10 класів, пішов навчатися в Веселівське СПТУ№60 на водія. 27 травня 1978 року Веселівським військкоматом був призваний до лав Збройних Сил. 55

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Проходив службу спочатку в Туркменії, місто Ашхабад, потім в обмеженому континенті Радянських військ на території Афганістану, в в/ч 50156. Звання- рядовий. Нагороджений нагрудними знаками «Гвардия», «Отличник СА». 5 квітня 1980 року був демобілізований. Після служби в армії проживав у місті Запоріжжя. Працював на комбінаті «Запоріжсталь» - водієм. Одружений, має двох дітей і трьох онуків. 23 травня 2015 року Віктор Іванович помер. Овдієнко Володимир Володимирович Народився 1 травня 1964 року в селі Миколаївка Бердянського району Запорізької області. В 1979 році закінчив 8 класів Миколаївської середньої школи. В 1982 року закінчив Оріхівське СПТУ№33 за спеціальністю ремонтник індустріального обладнання. З 1982 – 1983 роки – навчався в училищі, спеціальність технік – механік, майстер виробничого навчання. З 1983 – 1985 роки проходив службу в армії. Служив в ДРА, в місті Баграм, провінція Парван. Отримав звання молодший сержант. Стрілок ВУСО14. Овдієнко В.В. Нагороджений медалями: «Учасник боевых действий», «Воину интернационалисту от благодарного афганского народа», «Защитник Отечества». 22 червня 1990 року закінчив заочно КІПТ. Проживає в селі Таврія Веселівського району Запорізької області. 56

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Олійник Володимир Олександрович Народився 26 березня 1962 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. В 1969 році пішов у Веселівську ЗОШ№2 в перший клас. Після закінчення школи, вступив у Запорізький будівельний технікум за фахом технік – будівельник. 21 серпня 1980 року призваний в армію з Веселівського військкомату. Служити почав у Оренбурзькій області в/ч 32056 командиром відділення пологіодезичного прив’язу. Олійник В.О. В 1982 році демобілізувався. З 28 травня 1985 року навчався в місті Севастополь на прапорщика, в/ч 82869. В жовтні 1985 року демобілізований, а в листопаді направлений на Дальній Восток Вехнебурнецького району Хабаровського краю, селище Чендамин. В жовтні 1987 року направлений в Афганістан командиром взводу артилерійського батальйону. Знаходився там по травень 1988 року. 1 7 лютого 1988 року отримав поранення. Має III групу інвалідності. Нагороджений медаллю «Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа», нагрудним знаком «Отличник СА». Одружений, має дітей. Оніщенко С.М. Оніщенко Сергій Миколайович 20 серпня 1966 року в родині простих сільських трудівників з'явився на світ син - Сергійко. Хлопець дорослішав, ставав старше. Все чіткіше окреслювалися риси характеру хлопця. З одного боку - веселий, пустотливий, іскрометний, душа будь-якої компанії, завжди зі свіжим анекдотом на готове. З іншого - працьовитий, врівноважений і надійний. У 1983 році, після закінчення Запорізької СШ, ще не ставши повнолітнім, пішов працювати в радгосп, та не ким – не будь, а водієм. А вісімнадцяти ще не було! Керівництво господарства поручилося за нього, а в ДАІ 57

Афганістан: героїзм крізь біль і сум проти не були. Незабаром і 18-ть виповнилося. Через три місяці навчання в Кам'янсько - Дніпровському ДТСААФ він вже механік - водій серйозної бойової одиниці - МТЛБ. 9 жовтня 1984 року повідомили, що служити буде в Демократичній республіці Афганістан. Входячи в автобус з трьома десятками таких же юнаків, як він сам, Сергій востаннє озирнувся, щоб побачити рідних і друзів: тепер довгі два роки об'єднувати їх будуть тільки листи і віра в те, що все буде добре. Термез, полігон. Розрахований він на дві тисячі осіб. Зібрали там в цей час близько п'яти тисяч вчорашніх школярів. У двадцятих числах листопада була присяга. Ритуал цей сам урочистий, а тут ще й така радість - мама встигла, приїхала! Ніби повернувся у вчорашнє дитинство: на душі стало легше і спокійніше. Сергій згадує, що в ці дні дув \"афганець\" - сильний холодний вітер з тепер уже близьких - рукою подати - афганських гір. Сьомого лютого - відправка в Ашхабад, а вже восьмого, вночі, виявився на чужій землі - в Шинданті. Після вивантаження всіх скопом посадили в \"Урали\" і до місця призначення: в 1060 артилерійський полк. Розкидали по батареях. Призначений він був на посаду старшого механіка - водія. Рівно через місяць, день в день, - перше бойове хрещення: йшов в колоні техзамикання дивізіону. Пощастило - обійшлося без великої крові. А безпосередньо артточку, де служив Сергій, через близькість її до аеродрому, обстрілювали постійно реактивними і термічними снарядами. Полум'я від них погасити було практично не неможливо. Сергію часто доводилося бувати в коригуючих рейдах. Про один такий похід він розповідає з посмішкою, хоча і зізнається, що в ті хвилини були зовсім інші емоції. Йшли на Герат, на ліву сторону, що межує з Іраном. Щоб не опинитися під обстрілом, йшли очеретами уздовж арика. Нарешті, вийшли на відкриту місцевість і ... завмерли від подиву. Прямо на них, абсолютно не криючись і демонструючи готовність до нападу, рухався цілий караван душманів. Ось дають \"духи\", взагалі страх втратили! А тим часом ворог явно розвертався для атаки. Душмани себе так ніколи не вели. щось тут не так. На з'ясування обставин - хвилина - інша, не більше. Швидко з'ясували, що вже добрих пару кілометрів \"гуляють\" по території Ірану, країни, особливою симпатією до нас ніколи не вирізнялася. Прийняти бій на іранській землі немислимо: або ці вб'ють, або у нас під військовий трибунал підеш. Але іранці і самі, мабуть, від подиву роти пороззявляли. А може, вирішили підкріплення дочекатися. Як би там не було, нашим вдалося піти. Обійшлося, слава Богу, без наслідків. Мабуть, іранські прикордонники за міраж нашу колону прийняли... Але зазвичай все закінчувалося не так мирно. Скільки було крові навколо! Сергію не раз доводилося бувати в бойових рейдових операціях. До сих пір він не може згадувати без здригання неодноразові супроводу колон з величезними цистернами з пальним, в основному - бензином. Адже техніка в Афгані була суцільно карбюраторна. І скільки смертей знадобилося, щоб зрозуміти елементарне: дизельні двигуни в даних умовах набагато краще. 58

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Обстрілювали такі колони душмани особливо запекло. Якщо бочка \"Налівщіка\" була сталева, при попаданні вона моментально вибухала. Шансів вижити не було. При алюмінієвому корпусі від першого осколка вибуху могло і не бути. Це давало хоч якійсь шанс. Ще дуже дошкуляли вакуумні міни. Вони встановлювалися \"на качок\". Припустимо, два колеса міна пропустила, а коли третя на неї наїжджала, лунав вибух. А техніка військова, багатоколісна. Ось і їздили, до половини виставивши тіло з машин - не від бравади і навіть не від спеки: під час вибуху з'являвся мінімальний шанс, що тебе відкине вибуховою хвилею. Пощастить - просто контужений, поранений ... У вересні Сергія перевели в механізований полк. Сімнадцятого листопада 1986 року він обійняв рідних уже вдома, в рідному селі. Працював водієм в радгоспі до 2002 року. Останнім часом у Польщі працює далекобійником. Одружений, має дві доньки та онука. Паламарчук Віктор Володимирович Народився 21 листопада 1962 року в селі Зірка Нікопольського району Дніпропетровської області. Після закінчення середньої школи в 1980 році, працював у колгоспі імені Калініна - трактористом. 1 квітня 1981 року був призваний до лав Радянської Армії. Служив в Афганістані з 1981 по 1983 роки в місті Кабул та Шинданд. Після демобілізації в 1983 році поступив в Дніпропетровський сільськогосподарський інститут на ветеринарний факультет. Паламарчук В.В. По закінченню інституту в 1988 році, був направлений по розподілу у Веселівський район Запорізької області. З 1988 по 1994 роки працював головним ветеринарним лікарем в колгоспі «Україна». З 1994 по 1997 роки - голова правління колгоспу «Україна». З 1994 року і до сьогоднішнього часу працює завідуючим Новоуспенівської ветлікарні. Одружений, має два сина. 59

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Пасічник Володимир Михайлович Народився 26 лютого 1969 року в селі Добровольчеське Веселівського району Запорізької області. В 1986 році закінчив Корніївську середню школу. З 9 жовтня 1986 навчався в Веселівському СПТУ№60 за спеціальністю водій. 13 квітня 1987 року був призваний до лав Збройних Сил. З квітня по серпень 1987 року – курсант, в/ч 61436 в місті Термез. Пасічник В.М. У серпні 1987 року направлений для проходження служби в Афганістан. Провінція Шинданд, в/ч 44277. 31 березня 1989 році був звільнений в запас. Звання - рядовий. Нагороджений медаллю: \"Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа\", та наручним годинником від міністра оборони. На даний час не працює, пенсіонер. Одружений, має двох синів. Пелікан Сергій Богданович Народився 24 лютого 1967 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. Навчався у Веселівській середній школі №2, закінчив десять класів. Був направлений райвійськкоматом в місто Кам'янка – Дніпровська для навчання на водія МТЛБ. У 1985 році був призваний до лав СА. Спочатку проходив курси молодого бійця в Узбекистані місто Термез. Потім служба в Пелікан С.Б. Афганістані, місто Кабул. Був водієм. Брав участь у супроводах автомобільних колон на марші, у доставці вантажів. Нагороджений медалями: « Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа», «Отличник СА». В 1987 році був демобілізований. 60

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Працював в АТП – водієм – експедитором. В 1995 році переїхав проживати в місто Кривий Ріг. Займався власним підприємництвом, ремонт машин. Був одружений, має доньку. Немає в живих. Полтавець Степан Кирилович Народився 31 жовтня 1969 року в селі Білівське Веселівського району Запорізької області. В 1976 році пішов у перший клас в селі Запоріжжя. В 1986 році закінчив 10 класів. Після школи пішов працювати на завод «Продмаш» учнем токаря. 9 листопада 1987 року призвали до лав Радянської Армії. Службу проходив в Афганістані, в/ч пп Полтавець С.К. 78864. В 1989 року демобілізувався. Нагороджений грамотами та медаллю: «Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа», нагрудним знаком «Отличник СА». Після служби працював в колгоспі «Зоря» механізатором. Також працював охоронцем в школі. Зараз обробляє свою землю. Одружений, має доньку та онуків. Посмітний Віктор Олександрович Народився 4 вересня 1966 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. В 1983 році закінчив середню школу №2. В 1984 році призваний до лав Збройних Сил з Веселівського військкомату. Потрапляє в місто Термез, Узбекистан. Після учебки 2 лютого 1985 року пішов служити в Афганістан, пп 71205, місто Шинданд. Механік - водій гусеничного тягача МТЛБ. 61 Посмітний В. О.

Афганістан: героїзм крізь біль і сум 2 лютого 1987 року був демобілізований. афганского народа», Нагороджений медаллю: «От благодарного нагрудним знаком «Отличник СА». Одружений, має доньку та онуку. Не працює, знаходиться на інвалідності. Притуляк Сергій Михайлович Народився 5 вересня 1966 року в селі Новоуспенівка Веселівського району Запорізької області. Закінчив Новоуспенівську середню школу. Навчався в Кам’янко – Дніпровській ДТССАФ за спеціальністю механік – водій. 19 жовтня1984 року був призваний до лав Збройних Сил. Спочатку була учебка, три місяці, в місті Термез, Узбекистан. З 2 лютого 1985 року по 15 жовтня 1986 року проходив службу в 5-й гвардійській мотострілковій дивізії в місті Шинданд. Притуляк С.М. У протитанковому дивізіоні в/ч пп 83255 на посаді - водій. Звання рядовий. Одружений. Працює охоронцем Веселівської нафтобази. Прищепа Ю.Ф. Прищепа Юрій Федорович Народився 13 вересня 1969 року в селі Менчикури Веселівського району Запорізької області. Навчався у Менчикурівській середній школі. Після закінчення школи, навчався у СПТУ№15 при Запорізькому автомобільному заводі по спеціальності автослюсар. У липні 1987 року пішов працювати на автомобільний завод. У листопаді 1987 року був призваний до лав Радянської армії. У липні 1988 року потрапив до Афганістану. 62

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Спочатку службу проходив в/ч 54676, а потім в/ч 51931. Був командиром відділення розвідки (частини спецпризначення) повітряно – десантних військ, а потім старшим розвідником розвідувальної роти мотострілкового полку. 15 лютого 1989 року був демобілізований. Одружений, має двох дітей та двох онуків. Працював в колгоспі «Шевченко» водієм. Зараз працює в агрофірмі «Зелений гай» водієм. Пугач Олександр Миколайович Народився 6 грудня 1963 року в селі Озерне Веселівського району Запорізької області. З 1970 по 1979 роки навчався у Білоріцькій восьмирічній школі. Після закінчення школи вступив до Веселівського ПТУ, де і проходив курси механізатора. Отримавши спеціальність, пішов працювати в своє рідне село Озерне механізатором. Пугач О.М. В 1982 році був призваний в армію. Спочатку в учебку місто Ашхабад, а 26 жовтня 1982 року направлений в Афганістан. 101г. Гератський мотострілковий полк, в/ч 51931. В 1984 році повернувся додому. Одружений, має трьох дітей. Працює механізатором. Рашкевич Ю. А. Рашкевич Юрій Анатолійович Народився 11 травня 1960 року у смт Веселе Веселівського району Запорізької області. У 1977 році закінчив Веселівську середню школу №2. У 1978 році був призваний до лав Збройних Сил. Спочатку було місто Термез Узбекистан, артилерійський полк. Службу в Афганістані проходив у місті Кабул з грудня 1979 року по квітень 1980 року. Має звання молодший сержант. Одружений, має сина. 63

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Савінков Юрій Євгенович Народився 3 квітня 1966 року в селі Матвіївка Веселівського району Запорізької області. З 1973 по 1983 роки навчався в Матвіївській середній школі. У 1983 році був направлений районним військкоматом в Кам'янко - Дніпровський ДТСААФ на курси механіка - водія тягачів МТЛБ. У 1984 році закінчив курси. 10 квітня 1984 році був призваний до лав Збройних Сил. Савінков Ю.Є. З квітня по липень 1984 рік проходив військову підготовку в місті Термез Туркменської РСР. 28 липня 1984 року був переведений до Афганістану, в місто Гардез в 56- ю десантно - штурмову бригаду. З 1984 по 1986 рік брав участь в спец операціях в провінціях: Олихем, Нарай, Кандагар, Джелалабад, Хост, Дайратон, Кваш, Пули-Хумри та в інших точках. Нагороджений медалями: \"Воину - интернационалисту\", \"Защитник Отечества\". У серпні 1986 року був звільнений в запас. Працював водієм і механізатором у колгоспі \"Іскра\" до реорганізації колгоспу, а потім працював в фермерських господарствах. З 2011 року по сьогоднішній час працює директором КП \"Аквастар\" в селі Матвіївка. Одружений, має двох дочок і онуку. Савчук Юрій Васильович У теплий вересневий день 8 вересня 1966 року в селі Широке Веселівського району Запорізької області народився Юрій. Дитинство минуло на берегах мальовничих широківських ставків. Закінчив школу, курси трактористів, почав працювати в радгоспі. Від райвійськкомату був направлений на навчання в Кам’янка-Дніпровську ДТСААФ по спеціальності механік-водій МТЛБ. Савчук Ю.В. 64

Афганістан: героїзм крізь біль і сум У 1984 році був призваний до лав Збройних Сил. Спочатку було місто Термез. А з лютого 1985 року по жовтень 1986 року службу проходив у Афганістані. 180 полк, мінометна батарея, в батальйоні по охороні шляху Кабул – Джелалабад. Служив спочатку механіком-водієм, а потім командиром відділення. Юрію довелось воювати, і робив він це з честю. Були і сутички з «душманами», і втрата бойових товаришів. Все це, звичайно важко переносити, але він був завжди вірний військовій присязі, нічим не підводив бойових товаришів. Після служби повернувся додому, де знову почав працювати у рідному господарстві водієм. Згодом одружився. Дружина Світлана Григорівна народила йому двох дітей – дочку та сина. А згодом він став і дідусем. В мирній праці Юрій Васильович є прикладом для молодого покоління. Серед інших його вирізняють висока працездатність, відповідальність за доручену справу, акуратність, людяність і доброта. У селі він – людина шановна, відома, яка завжди готова прийти на допомогу всім, хто її потребує. Сайдамет Валентин Федорович Народився 28 квітня 1966 року в селі новоукраїнка Веселівського району Запорізької області. Закінчив десять класів у Корніївській середній школі. Працював в колгоспі – трактористом. 11 квітня 1984 року був призваний до лав Збройних Сил. 2 роки службу проходив у Афганістані, Пули – Хумри, Андарабська ущелина. Піхотний полк, мінометна батарея, механік - водій. Отримав звання рядовий. В 1986 році – демобілізований. Працював в Корніївській середній школі Сайдамет В. Ф. вчителем фізкультури. Зараз працює у Веселівській райраді – охоронцем. Був одружений, має доньку та онуку. 65

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Сапухін Георгій Геннадійович Народився 17 грудня 1961 року Свердловська область Тугулимський район селище Ертарський. Закінчив 8 класів в Ертарській середньо - освітній трудовій політехнічній школі і три класи вечірньої школи. Після 8 класів вступив в Карматське СПТУ№6 на тракториста широкого профілю. З 8 листопада 1979 року по 15квітня 1980 року навчався в Колчеданському СПТУ №9 на водія. Сапухін Г.Г. З 19 грудня 1979 року по 11 листопада 1980 року - працював на Ертарському склозаводі. З 11 листопада 1980 року по 16 грудня 1982 року проходив службу в армії. Службу проходив на Далекому Сході в Червонопрапорному Далекосхідному Прикордонному окрузі, в автороті. Після учебки був направлений на заставу в мотоманеврену групу водіїв БТР 60 п.б. В 1981 році – отримав звання єфрейтора і був направлений на перепідготовку в Вище прикордонне училище місто Алма-Ата. В грудні 1981 року був переведений в Афганістан в якості навідника і водія БТР - 60 п.б. Службу проходив в місті Кандагар, дослужував в місті Лашкаргах, провінція Гильмент в складі групи Каскад. Звання – єфрейтор прикордонних військ. Нагороджений медаллю:«Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа», нагрудним знаком «Отличник СА». Одружений, має двох доньок та сина. 66

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Сафонов Ігор Іванович Народився 5 вересня 1966 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. З 1973 по 1983 рік навчався в Веселівській середній школі №2. Після закінчення УПК отримав права тракториста. Працював в радгоспі \"Південний\" трактористом. Від райвійськкомату був направлений в місто Кам'янка - Дніпровська в ДТСААФ для навчання на механіка - водія МТЛБ. Восени 1984 року був призваний до лав Збройних Сил. Спочатку Євпаторія, потім Сафонов І.І. місто Термез (Узбекистан). У лютому 1985 року відправлений для проходження подальшої служби в Афганістан. 682 механізований полк, артилерійської дивізії, перша самохідна артилерійська батарея - водій. Панджшерска ущелина, кишлак Руху. Звання - рядовий. Брав участь в бойових операціях. Возив боєприпаси, продовольство. Демобілізований в грудні 1986 року. Повернувся до рідного селища. Працював водієм в райспожівспілці, ПМК№243, в лікарні - на швидкій допомозі. В даний час проживає в Якимівському районі, на пенсії. Одружений, має доньку та двох онуків. Собко Віктор Яковлевич Народився 6 березня 1967 року в Молдавії. Пізніше родина переїздить в Україну в село Запоріжжя Веселівського району Запорізької області. В 1974 році пішов навчатися у Запорізьку середню школу. В 1982 року отримав середню освіту. Після школи вивчився на механізатора і працював у колгоспі. Собко В.Я. 67

Афганістан: героїзм крізь біль і сум 9 квітня 1985 року був призваний до лав Радянської Армії. Службу проходив у ДРА, в провінції Кундуз. 1 серпня 1987 року був звільнений в запас. Звання - рядовий. Після армії повернувся в село і працював механізатором. Зараз займається фермерством. Одружений, має двох дітей і онуків. Собакарьов Василь Григорович Народився 13 жовтня 1960 року в Киргизії. В 1969 році сім'я переїхала в Запорізьку область Веселівський район смт. Веселе. Навчався в середній школі №2, де і закінчив 10 класів. Після закінчення школи отримав водійські права. Працював водієм на бензовозі в колгоспі «Фрунзе». Сім'я була музична. Батько, старший брат Вітя і Вася грали на гітарі, баяні та ще і добре співали. Вася був одним з організаторів вокально - інструметального ансамблю. Собакарьов В.Г. Скромність, чуйність, доброта були основними рисами його характеру. У грудні 1979 року був призваний до лав Збройних Сил. Службу проходив відразу в місті Запоріжжя, потім в Миколаєві, а далі вже був Афганістан, місто Кабул. Військова частина 74955 артилерійський полк розвідник 3 класу командир відділення. Звання - сержант. Нагороджений нагрудними знаками: «Відмінник СА», «Гвардія», «Воїну - інтернаціоналісту від вдячного Афганського народу». У грудні 1980 року звільнений в запас. Після повернення з армії працював водієм в кінотеатрі «Промінь», на заводі «Господарчих товарів» водієм кари, водієм у фінвідділу. Був одружений, має двох дітей: сина і доньку. Зростає онук. Василь Григорович помер 25 жовтня 2008 року. 68

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Собур Олександр Іванович Народився 4 вересня 1967 року в селі Добровольчеське Веселівського району Запорізької області. З 1982 по 1985 рік навчався в середньому професійно – технічному училищі за професією будівельний столяр. В 1988 році закінчив повний курс середнього професійно – технічного училища на базі середньої освіти за професією регулювальник радіоапаратури і приладів. Собур О.І. 14 листопада 1985 року був призваний до лав Збройних Сил, в/ч 10823 - курсант ВУС 14021А. З 24 квітня 1986 року по 16 листопада 1987 року проходив службу в Афганістані, провінція Лашкаргах, артилерійський полк - старший наводчик ВУС-143803. Отримав звання молодший сержант. Нагороджений нагрудним знаком «Отличник СА» . Одружений. Працює машиністом на насосній станції у Веселівському МУВХ. Суханов М.Г. Суханов Микола Георгійович Народився 26 червня 1967 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. В 1974 році пішов навчатися у перший клас Веселівської середньої школи №1. Після закінчення 8 класів, навчався в місті Запоріжжя в СПТУ№29. В 1985 році закінчив СПТУ№29 і отримав диплом машиніста екскаватору. В 1985 році був призваний до лав Збройних Сил. В квітні 1986 року закінчив навчання в військовій частині 74959 у місті Ашхабад за фахом командир інженерно – саперного відділення. Після був направлений продовжувати службу в Афганістан в місто Кундуз у в/ч 31503. 69

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Отримав звання сержант. В 1987 році був демобілізований. Працює на заводі «СОМ» будівельником. Тішковський Віктор Вікторович Народився 20 березня 1965 року в селі Гоголівка Веселівського району Запорізької області. В 1972 році пішов до 1 класу Гоголівської восьмирічної школи. В 1980 році закінчив 8 класів. В цьому ж році поступив до професійно – технічного училища в місті Мелітополь, по закінченні якого отримав спеціальність тракториста – тягача. До призиву в армію працював трактористом в колгоспі імені Горького Веселівського району. Тішковський В.В. 21 березня 1983 року, згідно наказу, був призваний до лав Радянської Армії на строкову службу. Перші місяці служби проходили в місті Кушка, що в Туркменістані. Після прийняття присяги та проходження школи молодого бійця, в червні 1983 року, із званням рядовий, потрапляє в Афганістан, у місто Кабул. Протягом подальшої служби, до останнього дня демобілізації, що відбулася в травні 1985 року, виконував свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані, в районах Баграма, Желобадської дороги, Панщерської ущелини (Руха). В якості механіка, наводчика артилерійської зброї брав участь в бойових операціях. Отримав контузії та легкі осколочні поранення. Після закінчення терміну строкової служби та повернення з Афганістану додому, в село Гоголівка, відпочивши, влаштувався на роботу. В серпні 1985 року почав працювати робітником Веселівського комбікормового заводу. З весни 1987 року працював у колгосп імені Горького спочатку трактористом, потім фрегатчиком зрощувальних систем. Одружений, має чотирьох доньок і двох онуків. 70

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Тінін Микола В’ячеславович Народився 20 березня 1961 року в селі Новодніпровка Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області. З 1966 року проживав в смт Веселе Веселівського району. З 1968 по 1978 роки навчався і отримав середню освіту в Веселівській школі№2. 1978-1979 - роки навчався в Мелітопольскому ГПТУ№10, придбав Тінін М.В. спеціальність електрик - ремонтник промислового обладнання. У травні 1979 року призвали до лав Збройних Сил СРСР і був направлений в Сімферопольську ВШП№205. Після закінчення її, направлений в в / ч 37439 в місто Миколаїв. З 4 лютого 1980 року по 5 травня 1981 року брав участь у наданні інтернаціональній допомоги в ДРА в складі в / ч 51883, в місті Шинданд. 371 Гвардійський мотострілецький полк. Отримав звання рядовий. Нагороджений медаллю: «Воину интернационалисту от благодарного афганского народа», нагрудним знаком «Отличник СА». Після армії працював в ООО «Аерозахист», радгосп «Південний» – електриком, комбінат «Фрунзе» -трактористом. Одружений, має сина, доньку і троє онуків. Помер Микола В’ячеславович 19 липня 2018 року. Тонких Олександр Васильович Народився 18 травня 1967 року в селі Верби Херсонської області. Через декілька років сім'я переїхала в село Єлизаветівка Веселівського району Запорізької області. У 1974 році пішов у 1 клас. Закінчивши 8 класів, продовжує навчатися в вечірній школі. Військкоматом був направлений в місто Кам'янка-Дніпровська для навчання на водія - механіка МТЛБ. Тонких О.В. 71

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Працював слюсарем у радгоспі \"Південний\". Восени 1985 року був призваний до лав Збройних Сил. Проходив учебку в місті Термез Туркестанського Червонопрапорного військового округу (ТуркВО). Після учебки був направлений в Афганістан, місто Джелалабад, в / ч 83565. Служив на 19 заставі, де охороняли шляхи і ущелині. Отримав звання - рядовий. Нагороджений грамотами та медаллю «Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа». Після повернення з армії навчався в місті Мелітополі на помічника машиніста електровоза. Повернувся до рідного радгоспу і працював трактористом. Після розпаду радгоспу отримав земельний пай, і зараз обробляє свої землі. Одружений, має сина і онука. Федоров Сергій Анатолійович Народився 9 вересня 1968 року в смт Кушугум Запорізької області. Коли Сергію було 7 років, сім'я переїжджає в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. Закінчив дев'ять класів у Веселівській середній школі №1. Після школи пішов вчитися в СПТУ№60 на тракториста. Отримавши права, йде працювати в колгосп \"Фрунзе\". 9 листопада 1986 році був призваний до Федоров С.А. лав Збройних Сил. Проходив учебку в місті Бердянськ Запорізької області. Потім служба в Афганістані, місто Гардез. Десантно - штурмова бригада, в / ч 44585 - командир відділення зенітних ракет ближньої дії, фахівець 2 класу. Має звання старший сержант. Був контужений. Нагороджений медалями: «Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа», «Воин – спортсмен», «Парашютист – отличник». 6 листопада 1988 року був демобілізований. Після повернення із армії переїжджає в місто Хабаровськ, де і працював будівельником. Потім переїхав в місто Маріуполь. Хороший різьбяр по дереву. 72

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Цюпрак Валерій Анатолійович Народився 15 травня 1966 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. В 1983 році закінчив 10 класів у Веселівській середній школі №1. Після школи працював на заводі «Продмаш» учнем в інструментальному цеху. Від ДТСААФ був направлений на навчання в місто Кам’янка – Дніпровська по спеціальності механік – водій МТЛБ. В 1984 році був призваний до лав Збройних Сил. Спочатку пройшов курси Цюпрак В.А. молодого бійця в місті Євпаторія. Потім трьохмісячні курси в місті Термез Узбекистан, підготовка механіка – водія. 2 лютого 1985 року розпочалася служба в Афганістані, Північний Кундуз. Артилерійський полк, розрахунок пушки гаубиця Д-30 калібр 122мм. Командир відділення. Отримав звання - молодший сержант. 17 лютого 1986 року – демобілізований. Нагороджений медаллю: «Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа». Після повернення з армії пішов навчатися до Мелітопольського училища водстрою на автокранівника. Закінчивши училище, працював в колгоспі «Фрунзе» - стропольником, потім на автокрані. З 1989 року працює в РЕСє – електромонтером. Одружений, має доньку. Черьомухін Дмитрій Веньяминович Народився 18 січня 1967 року в селі Ломівка Арзамаського району Горьковської області. У 1979 році сім'я переїхала в село Широке Веселівського району Запорізької області. Навчання закінчив у Широківській середній школі в 1984 році. Навчався в навчальному комбінаті смт Веселе за фахом водій категорії \"С\" і тракторист. 73 Черьомухін Д.В.

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Веселівським військкоматом був призваний до лав Збройних Сил 9 квітня 1985 року. Учебка в місті Термез Узбекистан, в / ч 61436 3 танкова рота, 2 взвод. З 9 серпня службу проходив в ДРА, місто Газні, в / ч 39676, батальйон охорони. У 1987 році звільнений в запас. Закінчив Південний філіал Національного університету біоресурсів і природокористування України - економічний факультет, (Кримський агротехнологічний університет). В даний час проживає в Криму місто Алушта. Працює головним бухгалтером у Нікітському ботанічному саду місто Ялта. Одружений, має сина. Чернобаєв Михайло Анатолійович Народився 3 березня 1967 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. Навчався в Веселівському СПТУ№60 на тракториста. Після закінчення училища, працював в колгоспі \"Фрунзе\". 12 травня 1986 року був призваний до лав Збройних Сил. Учебку проходив у місті Ташкент, в / ч 51931, старший механік - водій. Чернобаєв М.А. Після учебки, прибув до Афганістану. Службу проходив в провінції Герат, команда 20А, 101 полк, в розвід роті, старший механік - водій. Нагороджений медаллю: «Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа». Одружений, має сина. 74

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Чурсін Сергій Васильович Народився 9 березня 1967 року в Казахстанській області Серебрянський район Цемгородок. Потім сім'я переїхала в Запорізьку область Веселівський район село Широке. З 1974 по 1984 рік навчався в Широківській середній школі. Після школи закінчив учбовий комбінат в смт Веселому та отримав спеціальність водій категорії \"С\" і тракторист. Пройшов курси спортінструктора в місті Черкаси. Працював інструктором зі спорту в Чурсін С.В. радгоспі «Ізвєстія». Також закінчив курси механіка - водія в місті Кам'янка-Дніпровська. Працював в селі Широке електриком, водієм автокрану. Призвали служити в армію 9 квітня 1985 року. Спочатку було Запоріжжя - пересельний пункт, потім Євпаторія. Після був відправлений в місто Термез, 3 танкова рота, 2 взвод. А з 9 серпня потрапив на службу в ДРА, місто Газні, в / ч 39676, 2 гаубична батарея, відділення тягачів. У травні 1987 році був демобілізований. Звання рядовий. Одружений, має дві доньки та сина, п’ять онуків. Під опікою цієї сім’ї ще четверо дітей: два хлопчика і дві дівчинки. Шевченко О.В. Шевченко Олексій Вікторович Народився 13 березня 1965 року в селі Володимирівка Запорізької області. Пізніше родина переїхала проживати в село Новоолександрівка Веселівського району Запорізької області. В 1972 році пішов у перший клас Веселівскої ЗОШ№1, а в 1982 році закінчив середню школу. У 1982 році навчався в місті Кам'янка – Дніпровська в школі ДТССАФ, де і отримав спеціальність механік - водій. 25 березня 1983 року був призваний до 75

Афганістан: героїзм крізь біль і сум лав Радянської Армії. Службу проходив в ДРА, в/ч 71184, навідник. Нагороджений медаллю «От благодарного афганского народа». Був демобілізований у 1985 році. У 1986 році вступив до Херсонського морехідного училища. У 1989 році закінчив його і отримав спеціальність - технік – судомеханик III розряду. Працював за кордоном на суднах в Сінгапурі, на острові Лас - Пальмас (Іспанія). Одружений, має двох синів. 3 грудня 2020 року перестало битись серце Олексія Вікторовича. Шевчук Юрій Михайлович Народився 16 березня 1966 року в селі Широке Веселівського району Запорізької області. Отримав восьмирічну освіту у Широківській середній школі. З 1981 по 1984 рік навчався у Мелітопольському СПТУ №10, де здобув спеціальність електромонтера з ремонту електрообладнання. 9 листопада 1984 року Мелітопольським ГВК був призваний до лав Збройних Сил. Службу в Афганістані проходив в місті Газні з 7 лютого 1985 року по 3 листопада 1986 року. Нагороджений медаллю «Воину – Шевчук Ю.М. интернационалисту от благодарного афганского народа» та грамотами. Після закінчення служби працював в Управлінні будівництва Кримської АЕС. Зараз працює в ДП «Відродження» теслярем в будівельному цеху. Розлучений, має сина. 76

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Шляхов Василь Олександрович Народився 9 квітня 1966 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. З 1973 року по 1983 рік навчався в Веселівській середній школі №2. Після школи йде працювати в ЛМС. Районним військкоматом був відправлений в місто Кам’янка-Дніпровська на курси водія тягачів. У 1984 році був призваний до лав Збройних Сил. Спочатку учебка в місті Термез Туркестанський військовий округ, а потім вже служба в Афганістані, механік – водій. Звання - рядовий. Шляхов В. О. В 1986 році був демобілізований. – Нагороджений медаллю: «Воину интернационалисту от благодарного афганского народа». Після армії працював водієм в РВЗ. Був одружений, має двох синів. Помер у 1991 році. Щербіна Ігор Вікторович Військове звання майор. Народився 4 жовтня 1955 року в місті Блудень Березовського району Брестської області Білоруської РСР у сім'ї військовослужбовця. Закінчив середню школу №90 в місті Запоріжжя. Після вступив до Казанського училища. Службу проходив в групі радянських військ у Німеччині, обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані, Забайкальському Військовому Окрузі і Одеському Військовому Окрузі. З 1995 року пенсіонер Збройних Сил. Одружений, має сина Гліба, який закінчив Щербіна І.В. Черкаську академію МЧС. Зараз працює в Запоріжжі у відділі економічної безпеки обленерго. Дочка - Валерія медпрацівник проживає в Забайкальському краї. 77

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Явкін Олександр Олександрович Народився 14 лютого 1966 року в місті Баку Азербайджан. У 1973 році пішов у перший клас в школу №20 місто Баку. У 1982 році закінчив школу і вступив до ГПТУ№79 і отримав спеціальність електрогазозварник 3 розряду. У 1984 році був покликаний до лав Радянської Армії. З листопада 1984 року по квітень 1985 року проходив службу в навчальному полку зв'язку КВО місто Бориспіль, в/ч 64324, Явкін О.О. радіомеханік. З квітня 1985 року по січень 1986 року проходив службу в Афганістані в окремому батальйоні з радіотехнічного забезпечення, в / ч пп 38884. Звання – рядовий. Після служби працював на заводі БЗБК (кондиціонерів) у місті Баку. 13 січня 1989 переїхав жити в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. Одружений, має трьох доньок. Ніхто не забутий Барабашев Анатолій Немченко Олександр Буциченко Валерій Нижник Віктор Васильєв Олександр Опалькін Анатолій Ворнішел Володимир Олійник Валерій Джемолядінов Арсен Пастушенко Анатолій Жеронкін Геннадій Полушин Сергій Залозний Михайло Ребрик Анатолій Занога Олександр Рябченко Валерій Занога Юрій Саклаков Сергій Задорожний Олександр Салій Василь Какуша Анатолій Соловйов Віктор Квасов Олександр Слободян Володимир Лукавецький Леонід Щеглов Віктор Нагорний Анатолій 78

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Зилишиться у пам’яті Афганські події майже сорокарічної давності торкнулися і багатьох сімей в Україні. Адже не всі радянські воїни, які перебували у складі обмеженого контингенту живими повернулися додому. Зокрема, при виконанні інтернаціонального обов’язку в ДРА загинув наш земляк Олександр Михайлович Процель. Своїми спогадами про нього сьогодні ділиться Олена Володимирівна Куцак. 26 серпня 1960 року в родині Михайла Францевича і Віри Григорівни, в багатодітній сім’ї народився Сашко. Дитинство і шкільні роки пройшли в селищі Веселе. Його батьки працювали в колгоспі імені Фрунзе. Сашко часто прибігав до них на роботу. Захоплено дивився на коней та іншу худобу і тварин, завжди допомагав батькам. А кращою йому нагородою за посильну працю був дозвіл покататися верхи на коняці. Навчався він у середній школі №2. Був скромним, стриманим, сумлінним учнем. Мав багато друзів. Під час навчання в училищі Особливо мені запам’яталась його відкрита посмішка і карі очі на смуглявому обличчі. Любив він і малювати і в футбол грати. Але коли Сашко закінчив вісім класів, у сім’ї вирішили, що до служби в армії повинен отримати спеціальність. І продовжив своє навчання в МПТУ№18. Там опанував професію будівельника, але не встиг попрацювати. Був призваний у армію восени 1979 року. Як і наказували йому під час проводів на службу рідні, друзі, односельчани він с перших днів наполегливо оволодівав солдатську науку. Згодом, після прийняття військової присяги, місцем його служби став обмежений контингент радянських військ у ДРА. За півтора роки служби під Кандагаром Олександр Процель у своїх листах до рідних жодного разу не поскаржився на наявні труднощі та небезпеку. Хоча їх було більш, ніж достатньо. А в листах додому Олександр постійно писав, що Проводи Сашка до лав служба проходить у нього нормально і він вже Збройних Сил 79

Афганістан: героїзм крізь біль і сум скоро повернеться додому. Як міг заспокоював батьків, радив молодшим братам слухати їх, цікавився сестрами і племінниками. Ось тільки його військова служба була не такою вже і простою і безпечною. Майже кожен рейд воїнів – інтернаціоналістів проходив у сутичках з «душманами». І без крові та вбитих з обох сторін не обходилося. Не одного свого бойового товариша втратив і Олександр Процель. Молодому хлопцеві було дуже важко перенести все це. Але він був вірний військовій присязі, нічим не підводив своїх бойових друзів. 16 квітня 1981 року військовий підрозділ, в якому служив Олександр Процель, отримав наказ супроводжувати автоколону. Необхідна кількість бронетехніки роззосередилась по Служба в Афганістані колоні і у визначений час вона вирушила по гірській дорозі. Ніщо не віщувало біди. Без будь – яких «сюрпризів» проїхали декілька кілометрів. Але, як тільки техніка підійшла до ущелини, вона потрапила під вогонь «душманів». Це була засідка. Розпочався жорстокий і нерівний бій. Бронетранспортер, в якому кулеметником був Олександр Процель, завдавав «душманам» великих втрат. Вони добре розуміли, що треба вивести його з ладу. А тому і зосередили стрільбу на цьому БТР. Під час бою Олександр Процель отримав важке поранення. Через добу, не приходячи до свідомості, він помер. Командир частини написав рідним листа, в якому зазначив, що Олександр до кінця виконав свій військовий обов’язок і представлений до нагороди. За мужність і відвагу, виявлені при виконанні інтернаціонального обов’язку в ДРА, Олександр Михайлович Процель нагороджений орденом Червоної зірки (посмертно) і медаллю «Вдячність афганського народу». Більш докладно про службу Олександра в армії, його бойових товаришів і про цей останній бій нам розповів його однополчанин Мамед Атнаєв, який зараз мешкає у місті Небіт-Даг (Туркменія). Родина біля могили Процеля О.М. Після закінчення служби в Афганістані, він не один раз приїздив на могилу свого товариша, зустрівся з родичами Олександра Процеля. Таким коротким було життя воїна – інтернаціоналіста О.М. Процеля. Пам’ять про нього надовго залишиться у близьких, друзів та односельчан. 80

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Відкриття Пам’ятної Дошки воїну – інтернаціоналісту Олександру Процелю в рідній школі 81

Афганістан: героїзм крізь біль і сум 16 квітня 2015 року відбувся старт I традиційного районного шашко – шахового турніру пам’яті О. Процеля, загиблого воїна – інтернаціоналіста, мешканця смт Веселе. Захід організовано за ініціативи Веселівської районної організації Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів – інтернаціоналістів) та за підтримки районної державної адміністрації. Участь у змаганні прийняли 14 команд школярів шкіл та ліцею району. З вітальним словом виступили голова Веселівської районної ради В. Масалов, голова Веселівської районної організації української спілки ветеранів Афганістану воїнів- інтернаціоналістів І. Борименко та В. Процель, брат загиблого веселівця. Перемогла в турнірі команда Веселівського професійного аграрного ліцею. 82

Афганістан: героїзм крізь біль і сум 13 квітня на базі КЗ «Маламихайлівський НВК «ЗОШ I –III ступенів – ДНЗ»» за підтримки Веселівської селищної ради відбувся третій традиційний командний турнір з шашок пам’яті нашого земляка, який загинув під час війни у Афганістані, О. Процеля. На відкритті турніру учасників привітали учні та колектив Маломихайлівського НВК чудовими танцями, віршами та піснями, директор закладу побажав учасникам перемог, здоров’я, та мирнорго неба над головою. Головний суддя змагань Бєліков Ю.В. зазначив, що ігри будуть проходити за коловою системою і переможець визначиться за найбільшою кількістю набраних очок. У цьому році участь в турнірі прийняло 6 команд, котрі складалися з однієї дівчини, юнака та дорослого представника території. 83

Афганістан: героїзм крізь біль і сум У командному заліку переможцем стала команда Професійного аграрного ліцею, срібні нагороди виборола Чкалівська команда, а бронзові нагороди у Новоуспенівської територіальної об’єднаної громади. Призери турнірунагородженімедалямита грамотами, а переможець кубком – Веселівської селищної ради. Як захлинався бій останній І ущухав вогонь атак, Упав юнак в Афганістані – Двадцятирічний мій земляк. Упав, з очей спадали зорі, Темніла неба пелена… О, Боже мій, що тільки творить Людьми придумана війна! 84

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Ти - вічний біль, Афганістан! Пам’ятник воїнам - афганцям У знак глибокої шани і визнання подвигу воїнів-інтернаціоналістів, з ініціативи наших земляків, які воювали в Афганістані встановлено в нашому селищі пам’ятник воїнам-афганцям. Активну роль у цій справі відіграла позиція селищної ради і особиста зацікавленість селищного голови П.М. Кіяшка. Вручення селищному голові П.М. Кіяшко Пам’ятної медалі «20 років військ з Афганістану» 85

Афганістан: героїзм крізь біль і сум У 2009 році на 37 сесії селищної ради 5-го скликання селищному голові Петру Миколайовичу рішенням Президії Української Спілки ветеранів Афганістану було вручено Пам’ятну медаль «20 років виведення військ з Афганістану» за значний внесок у справу увіковічення пам’яті інтернаціонального подвигу воїнів-афганців - будівництво пам’ятника. Медаль вручав голова Веселівської ветеранської організації воїнів-афганців І.М. Борисенко. Пам’ятник встановили неподалік від меморіалу на честь борців за встановлення радянської влади та радянських воїнів як підтвердження, що воїни-інтернаціоналісти, як і їх батьки і діди, є яскравим взірцем невичерпної мужності і героїзму, обов’язку і честі, самовідданості і здатності на подвиг для досягнення найвищої мети в ім’я і на благо своєї Батьківщини. Протягом року велися роботи з будівництва пам’ятника. У процесі роботи відбулася поїздка делегації воїнів-афганців на чолі з селищним головою до Луганської області з метою вибору проекту майбутнього пам’ятника, щоб стояв навіки і був гідним спогадом про мужність і відвагу воїнів-інтернаціоналістів. Пам’ятник збудовано не за рахунок коштів місцевого бюджету, а за рахунок благодійних внесків та коштів не тільки мешканців селища, а й інших населених пунктів району. Зазначений факт засвідчує масову підтримку населення ініціативи будівництва пам’ятника. Вартість цього величного пам’ятника – 250 тисяч гривень. У цю важливу справу здійснювали свій посильний внесок всі бажаючі – незалежно від займаної посади та політичної приналежності. Найбільш вагомий внесок зробили, як і належить, самі воїни- інтернаціоналісти. Голова Веселівської ветеранської організації воїнів-афганців І.М. Борисенко. 86

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Суттєву фінансову допомогу надали працівники системи освіти, працівники апарату селищної ради та дитячих дошкільних закладів, центральної районної лікарні та інші. Посильну допомогу в будівництві надали шляхом виділення транспортних та технічних засобів, будматеріалів та людських ресурсів такі трудові колективи: «Райавтодор», КП «Райводоканал», СВК ім. Фрунзе, КП «Валентина», ПМК-243, РВ МНС, П.П. Пазенко та інші. Начальник Приазовського «Укравтодору» Шепель В.І. безкоштовно виділив глиби гранітного каменю для встановлення пам’ятника та облаштування прилеглої території. Цей пам’ятник став гарним подарунком нашим землякам, які пройшли через горнило війни, щоденно дивилися смерті в обличчя і залишилися для майбутніх поколінь прикладом того, як потрібно вшановувати тих, хто не жалкував нічого, ризикуючи навіть своїм життям, для того, щоб на землі були мир і свобода. 15 лютого 2009 року з нагоди 20 річниці виводу військ із Афганістану відбулася значна подія в житті нашого селища – урочисте відкриття пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам. Мітинг відкрив голова селищної ради Петро Миколайович Кіяшко. Пам’ятник представляє собою композиційне монументальне спорудження, яке складається з двох частин: на одному камені сидить солдат, відлитий в бронзі, поклавши на коліно руку, а другою обперся і нібито відпочиває в хвилини військового перемир’я. 87

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Друга частина меморіальної композиції – це встановлена на постаменті, викладеного мармуровою темною плиточкою, гранітна брила, на якій зверху розміщена фігура орла. На постаменті встановлена капсула, у якій знаходиться земля з могили Олександра Процеля. На гранітній брилі закріплена меморіальна дошка з чорного мармуру пам’яті Олександра Процеля, який загинув при виконанні інтернаціонального обов’язку в Афганістані. Меморіальна композиція з пам’ятною дошкою Олександру Процелю Позаду двох монументальних композицій встановлена стела, на якій розміщені контурні зображення бойових епізодів. У підніжжя вздовж стели вимощено невеликий насип із гранітного каміння, це ніби частка тієї далекої країни – країни гір. 88

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Покладання квітів до пам’ятника воїнів афганців Над стелою закріплено напис «Афганістан – біль в моїй душі». Доповненням комплексу є гранітна брила з пам’ятною дошкою «Обрані часом», на якій викарбувані імена наших земляків воїнів-афганців. Встановлена вона на площі біля пам’ятника під вічно зеленою туєю. 89

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Пам’ятна дошка «Обрані часом» з іменами наших земляків воїнів-афганців Територія меморіального комплексу упорядкована: висаджені дерева, розбиті газони під квіти, вся прилегла територія вимощена тротуарною плиткою сірого та рожевого кольорів. По ліву сторону від пам’ятника вздовж гранітної стіни встановлені три біл-борди зі словами подяки. Сьогодні, згадуючи наше минуле, ми цим самим вшановуємо пам’ять загиблих і віддаємо належне живим учасникам тих подій. 90

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Привертаємо увагу світової спільноти до проблем сьогодення, до боротьби за мир, за розвиток добросусідських відносин між усіма народами світу. Навряд чи хтось може пройти мимо цього пам'ятника і залишитися байдужим. Адже війна в Афганістані, як і будь-яка інша, згадується з гіркотою і великими втратами. Саме такий смисл містить у собі пам'ятник воїнам-афганцям. Воїни – афганці біля пам’ятника в день виводу військ з Афганістану 91

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Час вибрав нас Група «Час вибрав нас» 1989 рік Група «Час вибрав нас» була створена в 1988 році на базі Веселівській районній організації ветеранів Афганістану. Керівник групи Борисенко І.М. А також за допомогою і сприяння районного комітету комсомолу. Учасники групи Гончар В., Прокопенко А., Нудьга А., Посмітний В., Борисенко І., Ревтов І., Рудський С., Гончаров В.,Остапенко В., Бакуменко Д., Радченко С .. Борисенко І., Ревтов І., Остапенко В., Посмітний В., Гончаров В. 92

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Великою популярністю у мешканців нашого району користується група, створена із колишніх воїнів, які виконували свій інтернаціональний обов’язок у Республіці Афганістан. Вони бажані гості на підприємствах і в організаціях району. Їх виступи відзначаються не тільки сучасністю, а й високою виконавською майстерністю. Виступ групи «Час вибрав нас» перед мешканцями нашого селища Група виступала, як на території Запорізької області так і за її межами. Брала участь у фестивалях, концертах. Була нагороджена численними нагородами, дипломами. Незабаром, а саме, в 1992 році колектив стає дипломатом I обласного фестивалю патріотичної пісні «Голос Афгану» в місті Запоріжжя. Вже в наступному році колектив отримує I місце на II фестивалі «Голос Афгану». А у 1996 році група стає дипломатом міжрегіонального фестивалю солдатської пісні в місті Дніпропетровськ «Афганский ветер» 93

Афганістан: героїзм крізь біль і сум З 25 по 29 червня 2001 року група брала участь в II міжнародному фестивалі патріотичної пісні «Солдати миру XXI сторіччя» який відбувся в Харкові. В цьому фестивалі брало участь понад 50 колективів та виконавців з Росії, Білорусії, України. За підсумками фестивалю веселівські воїни – інтернаціоналісти стали лауреатами. Вдосконалюючи з кожним роком своєю творчістю, група досягла високих успіхів. Постановою обласного управління культури за вагомий внесок у розвиток національної культури, естетичне та патріотичне виховання населення, високий художній рівень і виконавську майстерність – колективу воїнів – афганців «Час вибрав нас» присвоєно звання «Народний аматорський». 94

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Безсумнівно, учасники групи - музиканти високого рівня з багатим творчим репертуаром солдатських пісень. 95

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Пісні групи воїнів - \"афганців\" з’явились в нашому житті якось несподівано. І тим більш вражаючим було від них враження. Їх пісні щиро розповідають про мужність і стійкість наших воїнів, про долю цілого покоління, яке ми звикли вважати мирним. Це духовний пам'ятник доблесті і відваги солдата, з честю виконаного свій інтернаціональний обов'язок. Виступ групи «Час вибрав нас» на мітингу біля пам’ятника воїнам - афганцям Кожна пісня у виконанні цієї групи несе в собі глибокий зміст і наступні слова молодому поколінню. Гортаючи сторінки пам’яті, виконавці переконують, що людська душа здатна любити весь світ, найголовніше свою Батьківщину. Їхні виступи не залишають байдужими нікого. Ці мужні чоловіки впевнені у тому, що почувши пісні у їхньому виконанні, людина обов’язково замислиться. А значить – стане кращою. Слухаєш пісні цієї групи і розумієш, що мир для людей значить дуже багато. Мир на землі для них означає можливість жити повним життям, працювати, ростити дітей і не боятися за життя своє та близьких. Тому мир – найцінніше, що тільки може бути. Ми обіцяємо ніколи не забути, якою ціною завойоване мирне життя. 96

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Гідний приклад для молоді За кожним воїном – афганцем – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум’ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки, взаємопідтримки, склали екзамен на зрілість, мужність і гідність. Солдатам афганцям випав щасливий квиток – їм випало жити. Вони повернулись до рідного дому, впорядковують рідну українську землю. Кожен із них найкраще розуміє цінність – людського життя і сутність мирного існування, кожен знає як боляче оплакувати втрати, кожен із них чесний перед власною совістю і світлою пам’яттю. Для кожного Афган є незабутньою пам’яттю про суворі дні війни, про безкорисливу дружбу і вірність військовому обов’язку. Воїни – інтернаціоналісти, що пройшли Афганістан, живуть і працюють серед нас. Вони – наша гордість. Хлопці, що волею долі опинилися далеко від Батьківщини, показали всім, що вони, як і раніше, вірні сини та надійні захисники інтересів своєї країни. Не можна забувати солдатів цієї війни. Заступник райвійськкомату старший лейтенант А.А. Галіулін вручає орден Червоної Зірки водію комбінату ім. «Фрунзе» В’ячеславу Івановичу Василенко 97

Афганістан: героїзм крізь біль і сум 98

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Минають дні, ідуть роки, Життя листки перегортає. А біль Афганістану – навіки В душі чомусь не замовкає. Зараз мирний час. Колишні учасники тих страшних подій, кому пощастило повернутися додому, знаходяться серед нас, працюють, беруть активну участь у суспільному житті країни, виховують дітей, онуків і молоде підростаюче покоління. Вони прищеплюють їм почуття патріотизму й інтернаціоналізму. Зустріч воїнів – афганців з майором райвійськкомату В.М Кириловим В умовах сьогодення виховувати справжніх патріотів дуже складно. Чи є сьогодні альтернатива патріотизму? Мабуть, ні. І якщо в суспільстві буде панувати нігілізм, нехтування долею рідної країни, це призведе до бездержавності і ще гіршого життя… То ж невипадкова, що для воїнів - афганців патріотичний напрямок роботи був і залишається пріоритетним. Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму районі, місті, країні все мене стосується, все залежить від мене. Звичайно, що якими б не були досконалими підручники та інші засоби інформативного характеру, приклад тих людей, які живуть поряд з нами, має надзвичайно вагомий вплив на формування світогляду підростаючого покоління. Колишні воїни – афганці – завжди бажані гості у шкільної молоді району. Проникливою, хвилюючою стала зустріч колишнього воїна – афганця Котлярова Олександра Миколайовича з другокурсниками – механізаторами Веселівського середнього професійно – технічного училища №60. Він розповів їм про свої військові будні, в яких було все: і кров, і сльози, і справжня дружба, і товариська підтримка. Саме такі хлопці, до останнього подиху виконували свій військовий обов’язок, довели, що слово патріотизм це не прості лозунги, це дійсна любов і відданість Вітчизни. 99

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Під час зустрічі «Афганістан – це біль у нашій душі»… Коли чуєш цей вислів від учасників афганської війни та їх рідних, затримується подих. Надто багато смертей закарбовано в історії, надто багато крові пролито на полях бою. І, нажаль, ніколи не вдасться це забути. Зустріч Борисенко І.М. з учнями КЗ «Веселівської ЗОШ I-IIIст. №1» 100