Ігор Гайдай. РАЗОМ.UA. Колективна енергія. Igor Gaidai. RAZOM.UA. Collective energy.

Сучасне мистецтво. Фотографи України. Contemporary art. Photographers of Ukraine УКРАЇНЦІ. ПОЧАТОК ІІІ ТИСЯЧОЛІТТЯTHE UKRAINIANS AT THE START OF THE THIRD MILLENNIUMУКРАЇНЦІ. ПОЧАТОК ІІІ ТИСЯЧОЛІТТЯTHE UKRAINIANS AT THE START OF THE THIRD MILLENNIUMУКРАЇНЦІ. ПОЧАТОК ІІІ ТИСЯЧОЛІТТЯTHE UKRAINIANS AT THE START OF THE THIRD MILLENNIUM#01 03 BolheZnat

Українці на початку III тисячоліття Україна ввійшла в нове тисячоліття Знімка суспільства в часі як незалежна країна, але здійснилася ця вікова мрія незалежности й повнокрового Кожен із нас колись дістає свій національного буття тільки на кілька роківпортрет – такий чи інакший. Якщо про це раніше, наприкінці 1 991 року, з розпадомподбають ваші батьки, дістаєте портрет Совєтського Союзу. Перехід від тогозараз після народження – хоч усі немовлята тоталітарного, репресивного, часамисхожі одне на одного. В школі залежно від геноцидного і завжди колоніяльного станумісцевих традицій вам роблять буття до нового, демократичного йіндивідуальні чи групові знімки. А потім є не европейського, все ще триває. На шляху доменш елементарні портрети: для нової України ще чимало перепон, і непосвідчення, на права водія, для паспорта. остання з них – брак суспільногоІ є ще справжні портрети для професійного консенсусу щодо самого напряму (чи пакпортфоліо – але тут треба бути актором вектора) й одвічна схильність політичногоабо художником, або взагалі важною начальства вишукувати манівці. А у світі,парсуною. Якщо не повезло, то вам портрет зокрема на Заході, нову країну не разроблять органи – і з часом це може сприймали скептично, як «несподівану»перетворитися на форму відзначення. А націю (немовби інших націй – наприклад,часами можете потрапити на таке велике США у 1 776 році – хтось «сподівався» чигрупове фото, де схоплено цілу «очікував») і як тимчасову розв’язку, покиконференцію, весь бенкет, цілий батальйон. не встановиться новий гегемонний порядок.Одиницю, щоправда, тут важко розпізнати – Звичну схильність користуватисяале зате видно ціле товариство у його стереотипами підсилювала і сама політикамиттєвій колективній присутності. країни після незалежности. Не так країни, як її начальства. Бо саме воно мусить Але як робити фотопортрет цілої відповідати за повільність, а то йнації? Навіть із маленькими країнами – непорушність економічних і політичнихотими, завбільшки з поштову марки, які реформ, за відсутність розбудовинібито й спеціялізуються лиш у поштових громадянського суспільства, за повсюднумарках, – це важкувато (хоч за бажання, корупцію, політичні надужиття і кричущемабуть, можна так зафіксувати навіть цілий суспільне розшарування. А втім, попри всіВатикан). Але населення багатомільйонної вади й невикористані можливості, текраїни? цілий народ? Завдання здається не відродження, яке прийшло з незалежністю,тільки неможливим, але й якимсь є чимось реальним – що й підтверджуєнепереконливим – адже в чому мав би будь-який реальний, автентичний контакт ізполягати спільний знаменник для такого людьми України.колективного портрета? * Подекуди таким знаменником може Колективний портрет, якого пропонуєбути художня візія, яка надихає й узаконює тут Ігор Гайдай, грунтується (хоч, може,неминучий процес селекції. І основним подекуди й підсвідомо) на тому загальномукомпонентом для неї стає момент відчутті оптимізму й спільного почину, щоактуальности. Бо дуже важливим є те, з принесла незалежність. Хай і потьмяніле уякої нагоди зроблено портрет – а що ж недавніх, невикористаних рокахможе бути краще, як не момент, коли ціла перехідного періоду, воно все-таки неспільнота переживає соціяльне, культурне вигасло. Навіть із перспективи цьогота політичне відродження, коли короткого часу ясно, що для українціввитворюється її нова версія. перехід у нове тисячоліття був другорядним супроти тих сил, які вихлюпнулися на * поверхню всього на одне десятиліття 2

раніше. Без незалежности новий міленіюм незмінними і постійно центровані картинибув би, по суті, фальстартом, ще одним виглядають, як ці давні, коли ще не булоприкладом комерційної віртуальної кінокамери, ілюстрації у книжках, дедійсности. Інших фальстартів, щоправда, гортання сторінок робило видимість руху.не бракувало. Сам факт постійного кутa зору й обрамлення також натякає на відкриту й У п’янких днях до й одразу після нескінченну серію: можна уявляти собі, щонезалежности словом, яке передавало портрети множитимуться й надходитимуть,почуття часу й було в кожного на устах, аж поки нарешті буде сфотографовано всіх.було «ейфорія». Через змарновані й Є тут також імпліцитна наявність ательє:прогаяні нагоди це слово і ті почуття, які нейтральне тло залишається незміннимвоно окреслювало – адже ці ж почуття незалежно від того, чи зйомка відбуваєтьсярозгортали події незалежности – стали за в авторській студії а чи в його симулякрі, унаступні роки знецінюватися, пленері (де іноді проявляється бадилина узогиджуватися. І цей зсув доконували не нижньому краю) – і це перегукується ілиш політичні опортуністи і явні та грається з естетикою і конвенціямиприховані апологети совєтизму. В дусі фотопортретури 1 9 і раннього 20 століть.нового «реалізму» – що, як завжди, був на Воно також підказує тяглість – не лише вслужбі старого істеблішменту – «ейфорію» ремеслі фотографа, але й у представленихстали висміювати ті ж націонал-демократи, суб’єктах. Їхні вигляд і пози, одяг і тлоякі колись розбурхували саме ці почуття можуть мінятися, проте відчуваємо, щозадля мети національного відродження. На вони нащадки, і вельми подібні до тих, когомісце «ейфорії» прийшла деревляна й так само фотографовано понад сто роківпостійно маніпульована «роздубова тому. Їхні пози тоді стилізувалися за іншимидержави», а замість візії та співчуття – конвенціями, але й тепер, як тоді, портреткульт влади й кон’юнктури. Жнива цього віддзеркалює візуальну поетику і манерузсуву, вивищення Держави понад доби.суспільство – ще далі з нами. Хоч імпліцитне ательє і барви сепії * надають відтінок віку, вони однак не ¢алерея портретів не може, річ ясна, знімають моменту сучасности у цихпредставити ціле суспільство. Фотоапарат фотокартинах. Зате вони децентрують цейне може охопити інституції, цінності й момент і підказують, що у цій ∂алереїтрадиції, об’єктивізувати колективну глядач повинен бути готовим на певнепам’ять і менталітет – усе те, що формує коре∂ування своїх сподівань.суспільство і робить його неповторним. Алевін може фокусуватися на його складниках, Але ж які саме сподівання? Якимина самих людях (хай і не всіх), і в їхній мають бути оці українці? Чи ментальнийселекції, в ракурсах представлення образ колективного портрета неминученатякати... хай не на справжній, актуальний мусить межувати зі стереотипами істан суспільства, але на його ресурси, його прямувати до крайнощів героїзму або йогопотенціал, його можливости. Таким чином антиподів? Якщо так, то сама множинністьпортрети зупиняють плин часу, дають цієї ∂алереї, її типів, прикмет і поз повиннізнімку сучасности і водночас проєктують змушувати нас призадуматися,минуле та майбутнє. переосмислити ці очікування. І якщо І що ж ми тоді бачимо у цій авторська візія автентична і переконлива,колективній знімці, і що ми сподівалися там вона мусить бути несподіванкою; може,бачити? таки вона повинна представляти Перше, що бачимо (скоріш за все, неочікувану націю.тільки відчуваємо) – це те, що хай образи іміняються, то апарат і тло залишаються * 3

Як видно з об’єктиву Ігоря Гайдая, довго чекала, щоб себе проявити,українці настільки нормальні наскількі й можливість прямо бути, бути самим собоюбагатоликі. Вони – чоловіки, жінки й діти; перед об’єктивом – це і є успіх. А репертуарстарі й молоді (молодих більше) і ще не цього самоствердження, жести, тони інароджені; представлені поодинчо, парами, нюанси – усі вони справжні й автентичні –трійками, і в різних позах; вони одягнуті говорять про нову самовпевненість – не ажвишукано, й одягнуті недбало, й так далекий уже відгомін тих енергій, якінапіводягнуті, а іноді голі; у різних позах, у нещодавно відродили нас.русі й спокої; вони із псами, котами і навітькізоньками. Більшість явно з міста; дехто з Григорій Грабовичсела. Стоять перед нами зі своїмиробочими інструментами або так, із рукамив кишенях. Деякі зовсім звичайні; деякіекзотичні. Чи мають вони якийсь спільнийзнаменник? Чи поєднує їх якась ознакаукраїнськости? Може, замість такого одного,єднального знаменника впадають в окопевні закономірності. Перевага молодих іусміхнених облич. Відсутність державногоофіціозу і чинів і майже повна відсутністьолігархів і політиків. (Не є ж бо це ∂алереябогатих, сильних і славетних цього світу.)Очевидно переважають музиканти,художники, естрадні артисти. Немаєвійськових у формах і ветеранів зорденами, й одинокий представник ДАІоднозначно симпатичний і не грізний. Не єце Україна совка. І не є це статистично-представницькапостсовєтська Україна. Є тут люди бідніші,але немає тут точної пропорції тихзнедолених, які таки існують і кидаютьтемну тінь на сучасне українськесуспільство. Не і∂норуються тутупосліджені, але й їхня присутність непозначена статистичною значущістю. Колективний портрет, що постаєперед нами, має риси ідеалізації; в дечомуйого перспектива може нагадувати намродинний альбом. Скоріше, однак, це візіяукраїнського суспільства, яка наголошуєйого потенційний, не актуальний вимір.Візія, яка закорінена в минулому інаставлена на охоплення швидкоплинногомоменту, його людської, автентичної татворчої тонації. Але й наставлена вона, і топрограмово, на майбутнє, на жниватворчости, які поростуть із тих зерен. Длянації, яка настільки настраждалася і так 4

THE UKRAINIANS AT THE START OF THE * THIRD MILLENNIUM: Ukraine entered the new millennium as an independent country, but its centuries-long A Portrait of Society in Time dream of independence and full nationhood was realized only a few years earlier, at the In time everyone gets a portrait of end of 1 991 , with the collapse of the Sovietsorts. If you have doting parents you get it Union. The transition from that totalitariansoon after you’re born—although all babies state with its repressive, at times genocidal,end up looking alike. In school, depending on but always colonial policies to a newlocal traditions, you get your individual photos democratic and European way of life is stillfor the yearbook and then your various group ongoing and still uncertain. The road to a newand club photos. Then come the rudimentary Ukraine is littered with formidable obstacles,portraits, hardly portraits at all—for your not the least of which is the lack of consensusdriver’s license, your I.D., or your passport. as to direction and the political leadership’sAnd then there is the real portrait for your penchant to try all possible detours. Outsideprofessional portfolio—although as a rule you of Ukraine, particularly in the West, the newhave to be an actor, or performer, or some VIP country was often met with skepticism, orto need one of those. If you’re unlucky you archly put down as an “unexpected” nation (asget your portrait taken by the police—although if new nations, say the United States in 1 776,in a police state, like Ukraine used to be, that were ever “expected”); often it was seen asmay, with time, become a badge of honor. but a temporary arrangement before a newOccasionally, too, you get into one of those hegemonic order reasserted itself. The usualwide-angle shots where a whole convention, a temptation to rely on stereotypes or biaseswhole banquet reception or even a whole was also strengthened by the country’sbattalion gets in on the group portrait. The checkered performance in the years followingindividual tends to get lost there, but the group independence. Not so much the country’sis highlighted in its fleeting collective performance, of course, as its leadership’s.presence. For the glacial pace of economic and political reform, the sorry record on building civil But how do you do a photo portrait of a society, ambient corruption and political abusenation? Even the diminutive nations, the and massive social inequality can only be laidpostage-sized states that seem to specialize at its feet. And yet for all the setbacks and lostprimarily in stamps, would present a problem opportunities, the rebirth that came with(although one probably could immortalize all independence is unmistakable—as any real,of the Vatican in this fashion). But a nation of authentic contact with the country will confirm.many millions, a whole people? The And the core, as always, are the people.undertaking seems not only impossible, butsomehow implausible: what would provide the *common denominator for a collective portrait The collective portrait that Ihor Haidaireflecting a whole society? has attempted here is based fundamentally, although to some extent perhaps subliminally, The answer, of course, is an artistic on that general sense of optimism andvision that animates and justifies the inevitable common purpose that accompanied the birthprocess of selection. And a major component of independence. Even though submerged,here would be the sense of timing. For what this sense was never really extinguished inbetter time to take stock—through a series of the intervening, mismanaged years ofportraits—of a people, a nation, than at the transition. From even our short perspective,point when as a collective it is undergoing the turn of the millennium now seemsfundamental social, cultural and political secondary to the forces that were released areawakening, when it is coalescing into a newentity? 5

decade earlier. For without independence the change the camera remains fixed, the settingnew millennium would have been largely a remains the same, and the uniformly centeredfalse start, yet another instance of images thus appear like the pictures in thecommercially hyped virtual reality. There were illustrated books that anticipated the moviemany other false starts, however. camera, where flipping the pages provided theIn the heady days just before and after illusion of movement. The very fact of aindependence the word that captured the permanent angle and frame also suggests anfeelings of that time, and was seemingly on infinite series: one can imagine the portraitseveryone’s lips, was “euphoria.” A measure of continuing on and on until all members of thewhat was not achieved, of the missed group are ultimately pictured. There is alsoopportunities, is that this word and the feelings the implicit presence of an atelier—the neutralit stood for—which, after all, generated the backdrop remains the same whether themomentous events of independence—was in setting is actually the photographer’s studio orsubsequent years debunked and turned into its simulacrum in the countryside (where ansomething pejorative. This shift was occasional weed manages to peer out at theorchestrated not only by the political bottom of the shot)—and this echoes theopportunists and the overt and covert esthetics and conventions of 1 9th and earlysupporters of the old regime. In the spirit of 20th century photo portraiture. It alsothe new “realism”—which, as ever, was grist suggests continuity not only in thefor the mill for the old establishment—the spirit photographer’s craft, but in the subjectsof euphoria was also dismissed and scorned portrayed. Their appearance or pose, theirby the very people who had initially harnessed clothing or setting might differ, but we are ledand nurtured those feelings and expectations to feel that they are the descendants, andfor the purposes of national rebirth. In its very much like, the people who were beingplace came a deadening and constantly photographed a hundred or so years ago.manipulated worship of the state, with power Their poses then were stylized by differentand expediency supplanting vision and conventions, but then as now the portraitscompassion. The wages of that choice, of reflected the visual poetics and technique ofputting the state over society, are still with us an age.today. If the implicit atelier and the sepia color of the photographs project a patina of age they do * not reduce the contemporaneity of the gallery.A gallery of portraits cannot, of course, portray They decenter it, however, and offer the firsta whole society. The camera has no means hint that in this gallery the viewer should befor capturing institutions, values and traditions, prepared to readjust his expectations.of objectifying collective memory and But what are these expectations? How doesmentality—all those things which mold a one expect the Ukrainians to look? Is one’ssociety and make it unique. But it can focus mental image of a collective portrait invariablyon the building blocks, the people (some of a stereotype, tending to the polarities of eitherthem), and in their selection and portrayal it heroism or its opposites? If this is the case,can intimate—not the society as it now really then the very variety of this gallery, the typesand truly is, but a sense of its resources, its and features and poses that we see, shouldpotential, and its possibilities. The portraits force us to refocus and rethink ourthus become a way of freezing time, of expectations. If the artist’s vision is to bepresenting a snapshot of the present while at compelling it must necessarily come as athe same time projecting a past and a future. surprise; perhaps it should indeed portray anWhat, then, do we see in this collective unexpected nation.portrait, and what did we expect to see?The first thing we see (at first perhaps we only *sense or infer this) is that as the images 6

As seen through the lens of Ihor Haidai’s the human, and the authentic, iscamera, the Ukrainians are as normal as they programmatically focused on the future, onare varied. They are men and women and the new harvest that will sprout from thechildren; the old and the young (the young seeds of creativity. For a nation that has hadpredominate) and those still waiting to be more than its share of suffering andborn; they come singly and in couples and in destruction and has waited as long as it has tothreesomes, and in various poses; they come assert itself, the ability to simply be, to standdressed up and dressed down and more or before the camera and be oneself—is itselfless undressed; they are in movement and in success. And the gestures, tones andrepose; with cats and dogs and even with a nuances of self-assertion speak of apair of goats. Most are clearly urban and newfound confidence—the not so distant echosome are clearly rural. They stand before us of the energy that created a new nation.with the tools and instruments of their trade inhand, and some with their hands in their George G. Grabowiczpockets. Many look quite ordinary; some arestriking or even exotic. Do they share a common denominator?Are they united by some unmistakable sign ofUkrainianness? Rather than a unifying commondenominator one can see emerging patterns.The predominance of youth and of smilingfaces. The absence of government officials,and bureaucrats and the virtual absence ofoligarchs and politicians. (A gallery ofUkraine’s rich, powerful and famous this isnot). There is instead the manifestprominence of musicians and actors, and ifone looks at the names one recognizes evenmore representatives from the creative andperforming arts. There are no military menwith uniforms or veterans with rows of medalsand the one traffic cop is decidedly friendlyand unthreatening. This is not the Ukraine ofthe Soviets. It is also not a statisticallyrepresentative cross-section of post-SovietUkraine. While we see some who look poor,no attempt is made here to reflect thatproportion of poverty and destitution whichnow darkens Ukrainian society. The infirmand the handicapped are not ignored, but theirpresence is not of statistical significance.The collective portrait that emerges appearssomewhat idealized; in some respects itsperspective may remind us of a family album.More essentially, it can be seen as a vision ofUkrainian society where the focus is as muchon the potential as on the actual. A visionwhich while rooted in the past and whilecapturing the present and stressing the actual, 7

ДОРОГА ДО ХРАМУ Слава Богу, що в нас вже народився клас, що не може себе відчувати не українцями, „Навіщо потрібна дорога, що ростить дітей та мріє про своє майбутнє якщо вона не веде до Храму..” виключно в Україні! Цей клас народжує нові робочі місця, будує музеї та Храми, знімає ІІІ тисячоліття... фільми із смаком України, сподіваючись, Дивний час перемін, агонії і творчих що його народ зрозуміє та підтримає його.пошуків. Сьогодні всі щось шукають, ділять Нумо разом Будувати Україну!і щось очікують, в щось вірять ізневірившись гублять кожен себе, для Суєта суєт, заробіток хлібасебе, а значить і для всіх у вирі змін та бігу насущного, діти, батьки, кар`єра,по кругу. будівництво майбутнього забирають життяХто ми, що ми, навіщо ми? Невже краплина за краплиною. А коли приходитьтисячолітня історія розвитку духу привела осінь життя, пожовкли листя, душа та тіло,до таких результатів? Які ми – Українці ІІІ перед тобою стоїть одне питання, - як тактисячоліття? Ким ми є? Ким ми повинні вийшло і через що я не став на дорогу достати? Де наша доля щаслива та шлях Храму, не вимріяв і не збудував його...широкий? Кожен, сподіваюсь, знаходить для себе Я дякую Богу, що долучив мене до якісь важливі причини та роз`яснення.проекту Ігоря Гайдая „Українці ІІІтисячоліття”, до цього згустку реально Я зрозумів, що в мене це особистанародної енергії. Не треба бути пророком, потреба, як потреба їсти та вчитися. Томущоб бачити як цей каталог стане це мій свідомий вибір, і я радію, що творю.маленьким Храмом для кожної української Я знаю, відчуваю і вірю в рідне.родини – нащадків трипільської культури, А ці маленькі Храми Ігоря Гайдая із нашимимудрого та доброго народу, що тепер емоціями, уподобаннями, посланням ворганізується в Націю, яка в свою чергу має майбутнє, вірою та надією зроблять своюзнайти своє виняткове, достойне місце у справу – об`єднають нас всіх у великийCвітовій спільноті, зробивши свій внесок у Храм Примирення ім`я якому – УКРАЇНА!цивілізацію і культуру людства та взбереження нашої планети – Землі. Ігор ДідковськийЯк же не хочеться стояти осторонь від Президент групи компаній „РОДОВІД”світових процесів глобалізації економіки,екології та світогляду.Дивлячись на ці обличчя та обряди нашихземляків, відразу розумієш простотунаціональної ідеї, яку, як цвіт папороті,шукають великі миру цього. Ця істина дужепроста – ці люди – Українці, що живуть націй землі, їдять Хліб, люблять,народжуються та вмирають – щасливі в ційкраїні.Будьте щасливі в Україні! Будьте здорові вУкраїні! Будьте багаті в Україні! 8

PATH TO THE TEMPLE Be happy in Ukraine! Be healthy in Ukraine! Be reach in Ukraine! „The way is not needed if it is not leaded to Thanks God, we already have the class of the Temple..” people who feel themselves as Ukrainians, who grow up their children and dream for their IІІ millennium... future only with Ukraine and in Ukraine.It is strange time of changes, agony andartistic search. Nowadays all are looking for Let’s build Ukraine together!something, dividing and expecting something, Vanity of vanities, working for breadbelieve in something and loosing faithdestroying themselves, becoming destructive and butter, children, parents, career, buildingfor self – that means, destructive for all around of future are draining life drop by drop.in flow of changes and run around a circle. And when fall of life is coming, spirit and bodyWho are we, what are we, and why us? Is it become of color of yellow leaves, one hasthousands of years of spiritual development simple question remained unanswered. Howhave leaded us to such results? Who are we – could it happened I did not find a path to thethe Ukrainians of the III millennium? Who Temple, did not value it and did not build it…should we be? What should we achieve? Everyone, I think, has own reasons andWhere is our happy destiny and broad way? explanations. I realized that for me the path to the Temple is I thank God for my involvement into the personal need, like need to eat or learn.project of Igor Hayday “The Ukrainians of the Therefore it is my conscious choice and I amIII millennium”, into this concentration of real happy what I create. I know, I feel and Ipeople’s energy. One should not be a Prophet believe in native.to see that this catalogue will become a smallpersonal Temple for every Ukrainian family, And these small Temples of Igor Hayday wereheirs of ancient Trypyllian culture, wise and made with our emotions, likes, messages tokind people, people who now are organized the future with believe and hope will join all ofinto Nation, and such Nation what must find its us into the Great Temple of Peace, named asunique, proper place within the World society, – UKRAINE!giving own contribution into civilization andculture of human being and into saving of our Igor Didkovsky,planet Earth. President of ”RODOVID” Group of CompaniesWe don’t want to stay aside form worldprocess of globalization of economy, ecologyand knowledge.Seeing those faces and rituals of our countrymates, one understands simplicity of thenational idea, which is sought by powerfulones like search for four-leaf clover.The truth is very simple – these people areUkrainians, who live on this land, eat Bread,love, born and die are happy in this country. 9

Альона Малиновська, телеведуча.26.09.2002Aliona Malynovska, TV announcer, 26.09.2002 10



Альона Малиновська та Ігорчик.1 9.1 2.2002Aliona Malynovska and Ihorchyk. 1 9.1 2.2002 12



Ігор, Анна, Зоряна та Святик Дідковські. 2003Ihor, Anna, Zoriana and Sviatyk Didkovsky. 2003 14



Бабця Устина. 2002Granny Ustyna. 2002 16



Віталий Хоменко, ювелір. 2002Vitaliy Khomenko, jeweler. 2002 18



Родина Хоменків: Ігор, Світлана та Ніка. 2002Khomenko family: Ihor, Svitlana and Nika. 2002 20



Ані Лорак, співачка. 2002 Ani Lorak, singer. 2002 22



Андрій Касьян, масажист. 2002Andriy Kasyan, music lover and masseur. 2002 24



Тетяна Лаврова, музикант, з донькою Яною. 2002Tetiana Lavrova, musician, with her daughter Yana. 2002 26



Ірина Підреза, студентка. 2002 Iryna Pidreza, student. 2002 28



Сергій Полховський, спортивний телеоглядач. 2002 Serhiy Polkhovskyi, TV sports announcer. 2002 30



Аллін Власенко, диригент. 2002 Allin Vlasenko, conductor. 2002 32



Брати Салуяни: Олександр та Аліджан. 2002the Saluyan brothers: Oleksandr and Alidzhan. 2002 34



Ніна Матвієнко, співачка. 2002 Nina Matviyenko, singer. 2002 36



Олексій Козиненко, музикант. 2002Oleksiy Kozynenko, musician (oboe). 2002 38



Сергій Поярков, художник. 2002 Serhiy Poyarkov, artist. 2002 40



Пані Марія Кох, господиня. 2002 Maria Kokh, housewife. 2002 42



Олексій Кірік, ефективний менеджер. 2002 Oleksiy Kirik, manager. 2002 44



Віктор Гуцал, диригент. 2002Viktor Hutsal, conductor. 2002 46



Дизель и Мурик, музиканти групи „Грін Грей”. 2002Dizel and Murik, of the “Green Grey” band, musicians. 2002 48



Маргарита Січкар та маленький Віталік. 1 2.09.2002 Margaryta Sichkar and little Vitalik. 1 2.09.2002 50