Pric_V

Пріц Василь Юрійович Університетський коледж Викладач фізики й астрономії циклової комісії природничих дисциплін Університетський коледж – таке місце, де іноді трапляється щось неймовірне, і, що найважливіше, неочікуване. Відверто кажучи, найбільше часу в коледжі я проводжу зі своїми студентами, тому найцікавіше пов’язане саме з ними. Насправді, можна згадати багато цікавих подій, але я коротко опишу хоча б одну. Вона цікава у світоглядному плані. Був у мене студент, з яким я спілкувався часто на перервах чи на науково- популярних заходах, куди я запрошую також і студентів. Він читав змістовні книги, цікавився багатьма речами (як от програмування чи історія), але не був сильно бадьорим. Більше того, він постійно говорив про те, що відчуває, як сильно деградує. Говорив: «Так, я інколи читаю, вчуся непогано, але я дивлюся тупі «відосики» і розумію, що вони мене не роблять розумнішим і не

надихають творити щось. Цікавим є те, що я не сильно їх і хочу дивитися...але дивлюся..». Він постійно говорив про те, що не бачить сенсу далі вчитися і взагалі не знає, що робити в житті. Він постав перед свідомим вибором. Це абсолютна свобода, яка передбачає відповідальність за результат цього вибору. Я йому казав, що неважливо, що він буде робити в житті. Головне – це любити те, що ти робиш! Бо, як говорить моя мама, не робота прикрашає людину, а людина роботу. Цей студент змусив мене переосмислити деякі світоглядні позиції в житті і правильно розставити пріоритети для доцільного використання часу, який мені відпущено... Той студент, далебі, начебто знайшов себе і почав займатися тим, що йому до вподоби. Але він пішов іншим шляхом. Деякий час ми були з ним досить близькими. Я навіть відчував себе його «наставником», хоча він і не підозрював, що я вчився також і в нього. До чого я це все… Як на мене, найкращий вчитель той, який сам вчиться постійно в учнів. Бо пізнанню немає меж…Як і невігластву...