Афганістан

Афганістан: героїзм крізь біль і сум 1

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Присвячується землякам-веселівцям які пройшли через горнило афганської війни 2

Афганістан: героїзм крізь біль і сум УДК 355/359 А94 А94 Афганістан: героїзм крізь біль і сум.-Веселе, 2020.- 107 ст. Дане видання розповідає про земляків – афганців, які пройшли не легкими дорогами Афганської війни. Книга має ілюстрації. Розрахована для широкого кола читачів Упорядники: П.М. Кіяшко О.В. Куцак І.С. Крівчік Редакційна рада: О.В. Куцак І.С. Крівчік І.М. Борисенко 3

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Воїни-афганці – покоління, які знають ціну життя… Перед Вами книга про воїнів - афганців, які пройшли через пекло афганської війни. Вже більше 30 років минуло з часу виведення радянських військ з Афганістану, а події в цій країні залишаються живим болем для багатьох колишніх солдатів та офіцерів, що воювали в цій війні. Шановні земляки – афганці. Над вашими головами свистіли кулі. Кожна хвилина вашого життя могла стати для вас останньою. Але вам випало щастя вижити і повернутися до рідної домівки. Нехай же ніколи не зазнають війни ваші сини! Не побачать на тлі чорного неба траси від кулеметних черг. Нехай живуть в мирі та злагоді. Бо ми живемо й за тих, хто поліг в Афганістані, в його ущелинах, хто прикутий до інвалідного візка. Бо ми перед ними в боргу. Коли-небудь час праведно розсудить і оцінить ті неоднозначні події та все поставить на свої місця. Але, наша турбота і мета в іншому - не забути про солдата, його вірності військовій присязі, честі і мужності, вміння в найскладніших ситуаціях не втекти, проявити себе продовжувачем славних бойових традицій батьків і дідів. Із нашого району понад 125 хлопців були учасниками бойових дій тієї війни. Веселівський селищний голова П.М Кіяшко 4

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Передмова Карта Афганістану Важко залишатися байдужим, коли чуєш це слово – Афганістан. Дуже багато зв’язків непростих, неоднозначних – поєднали час з цією далекою і такою близькою країною, починаючи з 1979 року, відколи, як звично мовиться обмежений контингент радянських військ приступив там до виконання свого інтернаціонального обов’язку. Що крилося за цією зовні сухуватою, навіть трохи заштампованою фразою, ми детальніше дізнаємося лише зараз, у час перебудови, час оздоровлюючої суспільство гласності та демократії. В Афганістані йшла війна. Війна неоголошена, тиха, нічна – не така, яка б відповідала сучасному рівню воєнної техніки, але від того – не менш кривава. Там воювали і гинули радянські хлопці: наші товариші, сусіди, брати, сини… Війна в Афганістані для радянських військовослужбовців тривала дев’ять років, один місяць і дев’ятнадцять днів. Закінчилась вона 15 лютого 1989 року. Їх покоління тільки вступало в доросле життя. Наставав час синів. Час, що поставив на їх шляху випробування, які долали вчорашні школярі з честю і гідністю. Вони виконали свій обов’язок – військовий, інтернаціональний. Поверталися додому, відслуживши строкову в Афганістані, сини. І поверталися зовсім не такими, якими їх пам’ятали тут до служби. Що міцніші фізично – зрозуміло, що змужнілі – природно, що палкіші, безкомпромісні – 5

Афганістан: героїзм крізь біль і сум теж не дивно: там, на війні, набачилися, пережили всього, не пасували й перед смертю. Вражала сила їхньої громадянської позиції, їхнє гостро розвинуте відчуття правди і неправди, нестримне прагнення працювати на перебудову, на оновлення рідної країни. Якщо чесно, такими ми їх і чекали звідти, з Афганістану. Ми схиляємо голови перед їх мужністю. Ми віддаємо їм належну шану за не спокій серця і рук після повернення на Батьківщину. Пройшовши сувору школу Афганістану, колишні воїни – інтернаціоналісти беруть на свої плечі справи батьків: продовжується їх час – час синів. Через пекло афганської війни пройшли п’ять з половиною тисяч наших земляків – запорожців. За воїнську доблесть, мужність і відвагу, проявлені при виконанні військової присяги та інтернаціонального обов’язку, понад 1400 із них відзначені високими державними нагородами. Близько однієї тисячі запорожців нагороджені почесними медалями уряду Афганістану «Воїну – інтернаціоналісту від вдячного афганського народу» та іншими його відзнаками. Із нашого району понад 100 хлопців були учасниками бойових дій тієї війни. Не повернувся до рідної домівки Процель Олександр, по різному склалася доля юнаків, які повернулися живими з Афганістану. Важкою була адаптація до мирного життя, напевно, не легшою, ніж випробування боями. Йдуть у справах хлопці, придивіться до облич знайомих і незнайомих вам веселівців, бо герої ходять поміж нас. Щодня поспішають на роботу, спілкуються з друзями, виконують громадські обов’язки – чесно, гідно і охайно. У них особливе розуміння життя й особливий сум у очах. А ще безмежна жага жити довго, повноцінно, у колі рідних та друзів, у мирній країні. Бо ви, як ніхто знаєте справжню ціну війни і миру. І як ніхто вмієте дорожити сьогоднішнім днем, усвідомлюючи всю відповідальність за майбутнє, за долю прийдешніх поколінь. Бійці А6фганістану

Афганістан: героїзм крізь біль і сум 7

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Акімов Олексій Васильович Народився 11 березня 1952 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. Закінчив десять класів Веселівської середньої школи №2. Після школи вступає в Мелітопольське медичне училище на відділення - фельдшер. Закінчивши училище, працював у селі Широке фельдшером в медичному пункті. У травні 1972 року був призваний до лав Збройних Сил. Почав службу в Німеччині, місто Шверін, потім Казахстан, Алма - Ата. слАукжімбиовсОта.Вв. З січня 1980 року по квітень 1981 року місто Джелалабад. місцем Афганістан, Прапорщик, начальник медичного пункту батальйону. 11 травня 1980 року батальйон вів бій з переважаючими силами бунтівників в Пегдарінскій ущелині (провінція Кунар). Олексій Васильович в цьому бою знищив 8 заколотників, оказував допомогу пораненим. В ході бою, виносячи пораненого товариша в укриття для надання медичної допомоги, був двічі поранений, але не дивлячись на це, продовжував надавати допомогу пораненим бійцям. 21 жовтня 1980 року нагороджений орденом «Червоної Зірки». Прапорщик з винятковою сумлінністю виконував свої службові обов'язки, перебуваючи на території ДРА, проводив велику роботу по інтернаціональному вихованню воїнів. Після повернення з Афганістану працював в Криму, місті Форос, в санаторії Меллас. У 1984 році виїхав жити до Москви. Одружений, має сина і онуку. Знаходиться на заслуженому відпочинку. У вільний час любить подорожувати. 8

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Василюк Євген Володимирович Народився 23 жовтня 1966 року в місті Мокіївка Донецької області. Пізніше родина переїздить у Веселівський район. Навчався у Білоріцькій восьмирічній школі. В 1986 році закінчує Василівський радгосп – технікум «Перемога», отримав спеціальність «ветеринарія». З 4 серпня 1986 року проходив службу в республіці Афганістан. До цього 4 місяці був в учбовій частині у Василюк Є.В. Ташкенті, в/ч 51087. У республіці Афганістан на службі знаходився 22 місяці у в/ч 86997, 108 дивізія, 682 полк. Війська мотострілкові. Був на посаді сан.інструктора МПП. Нагороджений орденом «Червоної Зірки», медаллю «За бойові заслуги». Більшу частину служби був старшим сержантом, а на демобілізації отримав звання – старшина. Після повернення з Афганістану, в 1993 році закінчив Харьківський зооветеренарний інститут. Присвоєно кваліфікацію спеціаліста лікаря ветеренарної медицини. Працював ветлікарем у колгоспі «Білорецький». Одружений, має сина. Василенко В’ячеслав Іванович Народився 9 жовтня 1966 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. Навчався в Веселівській ЗОШ№1. 9 жовтня 1984 року був призваний до лав Збройних Сил. Пройшов підготовку в місті Термезі і потрапив служити до Афганістану. З 9 лютого 1985 року по 4 листопада 1986 року проходив строкову службу в ДРА. 13 серпня 1985 року отримав поранення. 9 Василенко В.І.

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Нагороджений орденом «Червоної зірки», нагрудним знаком «Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа». Працює в колгоспі «Фрунзе». Лавриченко Володимир Іванович Народився 10 травня 1964 року в селі Широке Веселівського району Запорізької області. 1971-1981 роки навчання в Широківській середній школі. Після школи вступив у Веселівське ПТУ вчитися на тракториста. Отримавши права, пішов працювати трактористом в радгосп \"Ізвєстія\". 28 березня 1983 року був призваний до лав Збройних Сил. Потрапляє в Лавриченко В. І. Туркестанський військовий округ, місто Кушка, де пробув два тижні на карантині . З квітня місяця продовжує служити в Афганістані 183 механізований полк, 2 артилерійська батарея, механіком - водієм МТЛБ. Возив командира батареї. У травні 1985 року закінчив службу в Афганістані і отримав звання рядовий. Нагороджений медаллю: \"Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа\", нагрудним знаком \"Отличник СА\". Виконуючи інтернаціональний обов’язок, в найскрутніші хвилини солдатського буття він гідно ніс службу, не злякався під час небезпеки. Батьківщина високо оцінила дії солдата. Восени 1985 року був нагороджений орденом «Червоної Зірки». Після армії повернувся працювати в радгосп \"Ізвєстія» - трактористом. У травні 2019 року вийшов на заслужений відпочинок, маючи 45 річний стаж роботи. Одружений, має сина, доньку і двох онуків. 10

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Марченко Микола Іванович Народився 17 грудня 1952 року в селі Новоіванівка Веселіського району Запорізької області в родині колгоспників Івана Марковича та Лариси Калинівни. У родині було троє дітей: Леонід, Микола та молодша сестра Тетяна. Закінчив десять класів. Микола мріяв бути військовим моряком. Хоча не судилося здійснитися юнацькій мрії, він став таки військовим. У 1971 році був призваний Веселівським РВК до лав Збройних Сил. Службу проходив в ГРВГ – мотострілецький полк. С 1973 по 1976 роки навчався у Харківському воєнному авіаційному училищі – бортовий технік бойового гелікоптера «Мі – 8». Після закінчення училища був направлений в Прикарпатський військовий округ для подальшого проходження служби. Служба відповідальна і небезпечна. Все ж таки польоти викликали не менше захоплення, ніж море. Микола Іванович відчував їх романтику в небі Чехословаччини і Далекого Сходу. У два роки і сім місяців склалися дні, які Микола Іванович відслужив у Афганістані, провінціях Кундуз і Джелалабад. На рахунку цього офіцера сотні вильотів, тисячі годин у небі афганської війни. Службу в Афганістані ніс з 1982-го по 1985-й рік. У війні серед гір гелікоптерам відводилася дуже важлива роль. Їм доводилося виконувати бойові завдання, повітряні патрулювання, транспортні рейси. «Нічого особливого геройського з мого боку не було» - говорить Микола Іванович. Але певно, що ця служба вимагала і мужності, і професіоналізму. В горах гелікоптери особливо уразливі перед підступним вогнем із засідок. Скільки разів гвинтокрила машина Миколи Івановича потрапляла під обстріл, скільки у неї влучали душмани – не порахувати. Доля виявилася прихильною, і його гелікоптер зазнавав, переважно, не надто небезпечних ушкоджень. Однак, був випадок, коли вогнем з великокаліберного кулемета вороги влучали в один з двох моторів. На неушкодженому моторі вдалося дістатися безпечного місця і посадити бойову машину. За виявлені в екстремальній ситуації мужність, витримку і майстерність екіпаж був представлений до державних нагород. М.І. Марченка нагороджено орденом «Червоної Зірки». Після Афгану Микола Іванович отримав також орден «За службу Батьківщині III ступеня». 11

Афганістан: героїзм крізь біль і сум На війні він заслужив звання майстра бойової кваліфікації. Потім була служба в Хабаровському краю. У 1994 році був звільнений в запас. Військовий офіцер, який віддав багато років армії, бойовий вертольотчик, який пройшов пекло війни, згадує польоти і ще досі іноді прокидається вночі, коли насниться Афганістан. Своїми спогадами Микола Іванович часто ділиться зі своєю сім’єю: дружиною, сином та онукою. Процель Олександр Михайлович Народився 26 серпня 1960 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. В 1976 році закінчив 8 класів Веселівської ЗОШ№2. Після школи навчався в Мелітополі ПТУ-18. 20 листопада 1979 року Мелітопольським ОМВК був призваний до лав Збройних Сил . З січня 1981 року службу проходив у Процель О.М. Афганістані в провінції Кандагар, пп 71176. Під час бою в провінції Нимроз 17 квітня 1981 року, самовіддано і безстрашно, разом з группою бойових товарищів прикривав вихід взводу з-під обстрілу противника. У цій сутичці Олександр загинув. Нагороджений посмертно орденом « Червоної Зірки». Похований у смт Веселе. 12

Афганістан: героїзм крізь біль і сум 13

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Артюхов Василь Миколайович Народився 28 січня 1957 року в селі Чкалове Веселівського району Запорізької області. В 1964 році пішов вчитися до Чкаловської середньої школи. Закінчив 10 класів. Після школи вступив у місті Запоріжжя в ПТУ на електромонтера. У квітні 1975 року був покликаний до лав СА. Спочатку службу проходив ЮГВ – Угорщина. Рядовий, сапер. У 1977 році був направлений в місто Дебрецен у школу прапорщиків. Після Артюхов В.М. закінчення цієї школи служив у понтонно - мостовому полку, старшиною саперної роти. У 1981 році продовжив службу в Московському військовому окрузі п. Куракова - старшина саперної роти. 1984 - 1986 роки проходив службу в ДРА, в / ч 55, командир розвідки артилерійської дивізії. Двічі підривався на мінах, був поранений і отримав контузію. Нагороджений двома медалями \"За боевые заслуги\", медаллю \"Воинская доблесть\". Після повернення з Афганістану продовжував служити в місті Запоріжжя. У 1992 році вийшов на пенсію. Продовжує працювати і в теперішній час в залізничній охороні міста Запоріжжя. Геращенко Ю.В. Геращенко Юрій Васильович Народився 4 червня 1966 року в селі Нововоронцовка Херсонської області. В 1973 році пішов у перший клас у Миколаївській області. Потім родина переїздить у Запорізьку область Веселівській район смт Веселе. З 4 класу навчався у ЗОШ№1, де і закінчив 10 класів. З 1983 року навчався в місті Кам'янка – Дніпровська у школі ДТСААФ. Призваний в армію 9 жовтня 1984 року Веселівським РВК. Звільнився в запас у 1986 році. Службу 14

Афганістан: героїзм крізь біль і сум проходив у Афганістані. Нагороджений медаллю: \"За боевые заслуги\", знаком подяки \"Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа\". Працював водієм в адміністрації і селищній раді. Одружений, має двох дітей. Гоголенко Володимир Олександрович Народився 7 лютого 1967 року в селі Матвіївка Веселівського району Запорізької області. Після закінчення 8 класів, вступив у ПТУ№24 в місті Мелітополь за спеціальністю муляр - монтажник. Працював у смт Веселе в ПМК№129, в будівельній бригаді. Потім був направлений в смт Кам'янка - Дніпровська для навчання на механіка - водія МТЛБ. 19 квітня 1985 року Веселівським Гоголенко В.О. районним віськкоматом був призваний до лав Збройних Сил. Відразу потрапляє в місто Євпаторія для подальшої пересилки. Учебку проходив в навчальному центрі міста Термез Узбекистан. 4 серпня був направлений в Афганістан для проходження подальшої служби. Провінція Герад, 101 мотострілковий полк, взвод управління артдивізіоном – корректировщик вогню. До виконання службових обов'язків ставився сумлінно. Діяв мужньо, рішуче, сміливо у бойовій обстановці. В 1987 році демобілізований. Нагороджений медаллю: «За боевые заслуги». З 1988 року проживає в місті Мелітополь. Працював будівельником в РСУ від заводу «Холодмаш». На сьогоднішній час є директором бази відпочинку «Діана» в смт Кирилівка. Одружений, має сина і онучку. Горбенко Микола Павлович Народився 21 липня 1960 року в селі Широке Веселівського району Запорізької області. В 1977 році закінчив 10 класів Широківської середньої школи. Після школи закінчив курси бульдозеристів. Працював у радгоспі «Південний» трактористом. 15 Горбенко М.П.

Афганістан: героїзм крізь біль і сум 3 червня 1979 року Веселівським РВК був призваний до лав Радянської Армії. Службу в Афганістані проходив в в/ч пп 50156. 18 травня 1981 року був звільнений у запас. Повернувся в рідне село та працював трактористом. В даний час знаходиться на пенсії. Одружений, має чотирьох дітей. Горевой Ігор Іванович Народився 1 січня 1967 року в Криму Роздольненський район село Каповка. В 1970 році родина переїхала до смт Веселе Веселівського району Запорізької області. Закінчив 8 класів Веселівської ЗОШ№2. Продовжував навчання у вечірній школі. А потім вчиться в СПТУ№60 на механізатора широкого профілю. Після закінчення навчання, працював в Горевой І.І. радгоспі \"Південний\" на відділенні №1, механізатором. Від Веселівського військкомату був відправлений в смт. Кам'янку - Дніпровську на навчання і отримання спеціальності механік - водій тягача. Навесні 1985 року призваний до лав Збройних Сил. Курс молодого бійця проходив у місті Термез в Узбекистані. Потім служба в Афганістані, водій - механік БМП. Охороняли ущелини і забезпечували прохід військ. Проявив себе стійким і самовідданим воїном. У 1987 році був демобілізований. Нагороджений медалями: «За боевые заслуги», «Воину интернационалисту от благодарного афганского народа» за мужність і військову доблесть, проявлену під час виконання інтернаціонального обов'язку в Афганістані. Після армії працював в газовому господарстві, на заводі «Світлофор» , РайДРШУ – трактористом на К – 700. В 1993 році Ігор Іванович помер. 16

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Гостищев Віктор Євгенович Народився 10 грудня 1968 року в селі Матвіївка Веселівського району Запорізької області. 1975-1985 роки навчався в Матвіївській школі. Після закінчення десятирічки отримав права тракториста і водія. Працював трактористом у колгоспі. В квітні 1987 року призвали до лав СА. Спочатку був в учебці в місті Термез Узбекистан. Гостищев В.Є. Потім служив у Афганістані, місто Кабул в / ч пп 51932 механік - водій на БТР. Звання рядовий. Нагороджений грамотами та медалями: «Воину интернационалисту от благодарного афганского народа», «Отличник СА», «За боевые заслуги». Покидав Афганістан у квітні 1989 року з останніми військами виведення військ. Після закінчення служби і тижня вдома не побув, а відразу ж пішов працювати в рідний колгосп механізатором. Віктор загинув 26 липня 1989 року в ДТП. Дячук Борис Іванович Народився 14 серпня 1967 року в селі Зарудя Красилівського району Хмельницької області. Батько назвав його Борисом, вірячи, що древнє гарне ім'я принесе синові удачу, захистить від біди. І сміливо пішов у життя Борис. Незабаром сім'я перебралася в наші краї. На новому місці все довелося починати Дячук Б.І. спочатку. Але дружна багатодітна сім'я не боялася труднощів. Наполегливою працею, чесністю, порядністю, добротою вони швидко завоювали повагу односельців. Боря ріс міцним, сильним, працьовитим юнаком. Встиг до армії попрацювати механізатором. Потім, як й чимало його однолітків, навчався в Кам'янсько – Дніпровському ДТСААФ на тягачиста, після якого, вже 6 квітня 1986 року призваний до Збройних сил. 17

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Почалася служба в місті Термез Узбекистанської СРСР, а з 3 серпня 1986 року розпочалася служба в артилерійських військах в місті Асадабаді провінції Кунар в\\ ч 93992Х, Афганістан. З серпня 1986 по травень 1988 - майже два роки в самому пеклі. Багато що пережив за цей час. Бої в оточенні, душманські засідки, кров друзів - було все. Адже доля механіка - водія вже оспівана в легендах: вони першими опинялися під обстрілом, в будь-який час доби, кожен з прожитих там днів. На жаль, боєприпасів у душманів вистачало. Що міг принести кожен постріл, кожен вибух - він прекрасно розумів. Але не дарма батько вважав ім'я сина щасливим: кулі минули Бориса. А ось нагороди міцно влаштувалися на лівій груді. І одна з них - медаль \"За боевые заслуги\" - визнання солдатської доблесті і мужності. Ще на грудях данину поваги тодішнього афганського уряду: медаль \"От благодарного афганского народа\", а також медаль \"Захиснику Вітчизни\", почесний знак «За самоотверженный ратный труд в Краснознаменном Туркестанском военном округе». Звання - рядовий. Проживає в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. Одружений, має доньку, сина та трьох онуків. Міщенко В.М. Міщенко Віталій Миколайович Народився 22 лютого 1966 року в селі Догмаровка Нижньосірогозького району Херсонської області в родині зоотехніків. У 1973 році пішов у перший клас Корніївської школи, а в 1983 році закінчив десять класів Веселівської ЗОШ№1. Після школи вступив до Кам'янсько - Дніпровського ДТСААФ, де отримав спеціальність механік- водій МТЛБ. Працював в радгоспі \"Променистий\" водієм, звідки і був покликаний в армію у 1984 році. З квітня 1984 року по серпень 1984 року служив у навчальному центрі міста Термез в / ч 61436. Після учебки потрапив в ДРА. 1074 артилерійський полк, місто Кабул, в / ч 71184 механік- водій МТЛБ. З серпня 1984 року стояв на охороні Багравськой дороги біля входу в ущелину Пандшер у кишлаку Гульбалор. У грудні 1984 року батарея охороняла місто Кабул, після був переведений з 186 загоном спецназу на охорону Кандсларськой дороги в кишлаку Шадшой. 18

Афганістан: героїзм крізь біль і сум В серпні 1986 року був демобілізований. Звання рядовий. Нагороджений медаллю: \"За боевые заслуги\". 1986 - 1992 роки навчався у Запорізькому машинобудівному інституті за спеціальністю інженер – механік. З 1993 по 2001 роки працював рихтувальником на СТО «Хортиця лада» та заступником директора «Таврія 5». На даний час працює охоронцем у КДНЗ№1 « Оленка». Одружений, має доньку. Пилипенко Юрій Федорович Народився 27 листопада 1965 року в селі Корніївка Веселівського району Запорізької області в багатодітній родині, був восьмою (молодшою) дитиною. Юрієм назвали на честь першого космонавта Юрія Гагаріна. Навчався і закінчив вісім класів у Корніївській школі. Після школи продовжує навчання в Мелітопольському ПТУ. Від райвійськкомату був направлений в Пилипенко Ю.Ф. місто Кам'янка - Дніпровська для навчання на водія-механіка тягача. 3 квітня 1984 року був призваний до лав Збройних Сил. Курс молодого бійця проходив в Узбекистані місто Термез. Потім служба в Афганістані місто Шинданд, механік - водій МТЛБ. Під вогнем противника, ризикуючи життям, неодноразово доставляв боєприпаси, продовольство і військове майно своєму підрозділу. У 1986 році був нагороджений медалями «За боевые заслуги», «Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа», «Ветеран войны», «Участник боевых действий». Після служби повернувся в рідне село, влаштувався працювати в колгосп «Перемога». В 1988 році переїхав в місто Цюрупинськ. Одружений, має сина, двох онуків. Працював далекобійником. Помер Юрій Федорович 22 травня 2013 року. 19

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Сафонов Сергій Миколайович Народився 13 січня 1969 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. В 7 років пішов у перший клас Веселівської ЗОШ №1, закінчив 8 класів. Після школи вступив до Веселівського СПТУ№60, отримав спеціальність тракторист - машиніст широкого профілю. 1 1 листопада 1987 року був призваний до лав Збройних Сил. Сафонов С.М. Учебка в місті Ашхабад тривала 6 місяців, після неї був направлений в Афганістан. Служив у провінції Біглан Килогайська долина. Звання сержант. Після виведення військ з Афганістану було присвоєно позачергове звання старшина. Нагороджений медалями: \"За боевые заслуги\",\" Воину интернационалисту от благодарного афганского народа \". Одружений, має двох дітей. Працює підприємцем. Спірідонов Владислав Юрійович Народився 18 лютого 1968 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. В 1975 році пішов у перший клас до Кунянської середньої школи№11. А в 1985 році закінчив 10 класів середньої школи №2 в смт Веселе. В 1985 році вступив до Омського інституту на спеціальність інженер залізно - дорожнього транспорту. Спірідонов В.Ю. 14 квітня 1986 року був призваний на строкову службу. З квітня по жовтень 1986 року був у місті Фергана парашутно - десантний полк, спец учебка. З жовтня 1986 року по 31 травня 1988 року – 103 повітряно- десантна дивізія Афганістана. 20

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Отримав звання гвардії сержант. У 1987 році був контужений. Нагороджений медаллю: «За боевые заслуги» та медаль ДРА « За воинскую доблесть». Одружений, має двох дітей та онучку. Працює інспектором бюро пропускного контролю ЗЗРК. Тішковський Олександр Степанович Народився 28 серпня 1968 року в селі Верби Нижньосірогозького району Херсонської області. В 1983 році закінчив Гоголівську восьмирічну школу. Призваний в 1986 році до лав Збройних Сил. Потрапляє в Туркестанський військовий округ місто Кушка. Навчальний підрозділ, в/ч 61281, курсант. Тут він пробув 6 місяців. Після учебки службу проходив в ДРА, Кандагар в / ч пп 71176 на посаді заступника командира стрілецького взводу в званні Тішковський О. С. старшина до 1988 року. Нагороджений медалями: \"За отвагу\", \"За боевые заслуги\", «Воину-интернационалисту от благодарного афганского народа\". Зараз живе в селі Мала Михайлівка Веселівського району Запорізької області. Одружений, має доньку. Працює орендатором. Турчин О.В. Турчин Олександр Володимирович Народився 11 січня 1966 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. З 1973 року навчався в Веселівській ЗОШ №1, де і закінчив десять класів. Веселівським військкоматом був направлений в місто Кам'янка - Дніпровська для навчання на водія - механіка МТЛБ. Працював на заводі \"Продмаш\" учнем 21

Афганістан: героїзм крізь біль і сум токаря. Восени 1984 року був призваний до лав Збройних Сил. Учебку проходив в місті Термез Узбекистан. В кінці серпня направлений в ДРА, місто Пули – Хумри, механізований полк - водій тягача-гаубиця Д - 130. Виїжджали на виконання бойових операцій. У бойовій обстановці діяв сміливо, мужньо, рішуче. Нагороджений медаллю: «За боевые заслуги». Після року служби був переведений в кишлак Даші, в гарнізон. Охороняли трубопровід, по якому перекачували пальне по всьому Афганістану. Часто доводилося виїжджати на усунення пробоїн труб і підпалів. Без бою це зробити просто неможливо. Під вогнем противника ризикуючи життям виконували бойові завдання. За це і нагороджений медаллю: «За отвагу». Був поранений, контужений. В серпні 1986 року був демобілізований. Після армії працював у Запорізькій середній школі вчителем НВП. У 1995 році переїхав до міста Мелітополь, і зайнявся приватним підприємництвом (по ремонту автомобілів). Одружений, має двох синів. У вільний час займається спортом. Читербук Юрій Костянтинович Народився 9 серпня 1960 року в місті Мелітополь Запорізька область. В 1967 році пішов у 1 клас СШ№4, закінчив 8 класів у 1975 році. Після школи вступив до залізничного ПТУ№12 за фахом - бригадир по ремонту та поточного утримання залізничних колій. В травні 1979 року був призваний до лав Радянської армії. Службу проходив відразу під Ленінградом у залізничних військах. Потім у Новосибірську навчався в школі сержантів. З 1980 року служив у будівельних військах, будували Читербук Ю.К. стадіони в Москві до олімпіади - 80. В травні 1981 року демобілізувався з армії. Пішов вчитися в автошколу на водія. Працював водієм на автобусі по місту Мелітополю. В 1985 році вирішив служити далі, йде надстроковиком у авіаполк в/ч 30143. 22

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Направлений вчитися в місто Черняховськ Калінінградської області на прапорщика. На службі був механіком, обслуговував літаки. В 1988 році служив у Афганістані, місто Кабул в/ч 50 окремий - змішаний авіаполк. Отримує звання - старший прапорщик. Нагороджений медаллю \"За боевые заслуги\". Лютий 1989 року - виведення військ з Афганістану. Після повернення з Афганістану у лютому 1989 році, продовжував служити в авіаполку в місті Мелітополь. У 2001 році переїздить жити в село Матвіївка Веселівського району Запорізької області. Був приватним підприємцем. У 2015 році був у АТО - 1.2 місяці. В 2017 році знову йде за контрактом у АТО. Зараз тимчасово працює в селі Тимошівка Михайлівського району Запорізької області. Був одружений, має трьох доньок. 23

Афганістан: героїзм крізь біль і сум 24

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Блищик Сергій Петрович Народився 14 липня 1967 року в селі Дальнє Нижньосірогозького району Херсонської області. В 1974 році пішов у перший клас. Після закінчення школи в 1984 році вступив до Херсонського сільськогосподарського інституту. В 1985 році призваний до лав Збройних Сил. Служити почав у Казахстані, місто Отари. Після учебки отримав звання сержант і Блищик С.П. був направлений в Афганістан місто Герад, а потім Шинданд. Під час проходження служби в Афганістані був контужений. Нагороджений медалями \"За отвагу\", \"Воину-интернационалисту от благодарного афганского народа\". Одружений, має сина, онука. Є головою СФГ «Спілка Південних селян», яку сам організував і створив. Кобиляцький Микола Іванович Народився 25 липня 1966 року в селі Таврія Веселівського району Запорізької області. В 1984 році – закінчив школу. З 1985 по 1987 роки проходив строкову службу в Афганістані, місто Шинданд, Фарах Руд. Звання – молодший сержант. Нагороджений медалями: «За відвагу», «Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа». Одружений, має двох синів, онука. Працює водієм. Кобиляцький М.І. 25

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Козловський Віктор Володимирович Народився 4 травня 1968 року в селі Микильське Світловодського району Кіровоградської області. В 1985 році закінчив школу. А з 1986 -1988 роки служив у армії. Службу проходив у ДРА, в місті Кандагар, 70 мотострілкова бригада окремого десантно - штурмового батальйону. Звання – рядовий. Нагороджений медалями: «За отвагу», «Защитник Отечества», «За боевые заслуги», «Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа» та три ювілейних. Після служби повертається додому. 1988 – 1990 роки – навчається в Кіровоградському Козловський В.В. технікумі керівних кадрів. Після закінчення, за розподілом, переїжджає в село Таврія Веселівського району Запорізької області, працює агрономом. Одружений, має доньку та сина Мельник Володимир Олександрович Народився 17 березня 1965 року в селі Петропавлівка Запорізької області. З 1972 по 1982 рік навчався у Запорізькій середній школі, потім продовжив навчання в УПК, отримав спеціальність тракториста. З 1982 по 1983 роки навчався в Кам'янко – Дніпровськом ДТСААФ на механіка-водія тягача. 25 березня 1983 року призваний до лав Радянської Армії. З 9 квітня 1983 року службу проходив у в / ч 91159 Туркменія, місто Кушка. З 4 липня 1983 року – Афганістан, провінція Кандагар, в /ч п.п. 71176 – механік- водій, артилерійський дивізійний взвод, Мельник В.О. управління відділу розвідки. 1 серпня 1985 року - звільнений в запас. Звання- рядовий. Нагороджений медаллю \"За отвагу\". 26

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Одружений, має двох синів і одну доньку. На даний час проживає в селі Запоріжжя Веселівського району. Нагога Анатолій Антонович Народився 11 лютого 1967 року в селі Корніївка, Веселівського району Запорізької області. Навчався в Корніївській середній школі. Закінчив десять класів. Після школи навчався в місті Кам’янка - Дніпровська на механіка- водія тягача. В 1985 році був призваний на строкову службу до армії. Служив два роки в Афганістані місто Гальбахар, спочатку на тягачі, потім у автоколоні водієм. Отримав контузію. Нагороджений медаллю «За отвагу». Нагога А.А. В 1987 році – демобілізований. Після армії здобув професію водія. Працював у колгоспі «Перемога». Був одружений. Дружина -Нагога Алла Андріївна, діти: син Євген 1989 року народження, донька Яна 1991 року народження. 1 листопада 1992 року Анатолій Антонович помер. Спельник С.П. Спельник Сергій Павлович Народився 8 березня 1968 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. В 1975 році пішов у перший клас Веселівської ЗОШ №2. Закінчивши 8 класів у 1983 році, вступив до Запорізького металургійного технікуму. Провчився 2 роки і, не закінчивши його, повернувся у Веселе. 4 квітня 1986 року Сергія Павловича призвали до лав Радянської Армії. Служив у Кримському, Одеському округах та в місті Ташкенті. А потім був Афганістан, місто Кабул. 27

Афганістан: героїзм крізь біль і сум У вересні отримав осколкове поранення обличчя, був контужений. В 1988 році демобілізований. Нагороджений медалями: «За отвагу», «Вывод войск с Афганистана», «Воину-интернационалисту от благодарного афганского народа». Після демобілізації закінчив Миколаївське морехідне училище. Одружений, має двох дітей. В даний час проживає в Росії. Тригубенко Петро Миколайович Народився 24 січня 1965 року в селі Яснопольщіна Липово-Долинського району Сумської області. В 1968 році родина переїхала до Криму, село Пісочне Ленінського району. Навчався в Останінській середній школі, де закінчив 10 класів. Від військкомату був направлений в Керченський ДТСААФ для навчання на водія. Після закінчення курсів, працював в колгоспі Тригубенко П.М. водієм на машині техобслуговування. 30 вересня 1983 року був призваний до лав Збройних Сих. Служба почалася з міста Сімферополя, потім був Термез, Узбекистан, в/ч 52780 – курсант-водій, а з 25 грудня 1983 року Афганістан, місто Кабул, в/ч 27787 – водій КАМАЗу. Далі служив в місті Поли-Хумри в/ч 24785 – мотострілець, п/п 27785 – водій БТРу. 2 лютого 1986 року був демобілізований в запас. Працював робочим в польовій бригаді у рідному селі. І саме тут нагорода знайшла Петра Миколайовича. За відважну службу, виконуючи інтернаціональний обов’язок, його нагородили медаллю: «За відвагу», яку вручив представник військкомату. З 14 жовтня 1992 року Петро Миколайович проживає в селі Маломихайлівка Веселівського району Запорізької області. Працював водієм в радгоспі. З 2010 року на пенсії по інвалідності. Одружений, має сина та онуку. 28

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Шилик Леонід Володимирович Народився 2 липня 1967 року в селі Братолюбівка Веселівського району Запорізької області. Закінчив 10 класів в селі Запоріжжя. Після школи пішов працювати в колгосп трактористом. У 1984 році був направлений Веселівським військкоматом в місто Кам’янку-Дніпровську для навчання, отримав спеціальність механік – водій. 16 жовтня 1985 року був призваний до лав Радянської Армії. Службу проходив у місті Термез в/ч 61436, курсант. З 7 лютого 1986 року служив у Шилик Л.В. Афганістані місто Кандагар, в/ч 71176, водій МТЛБ. Займався перевезенням артилерійської зброї. Отримав звання рядовий. 11 листопада 1987 року був демобілізований. Нагороджений медаллю: «За отвагу», нагрудним знаком «Отличник СА». Після повернення пішов працювати водієм в колгосп «Зоря». Також працював у Запорізькій школі охоронцем. В даний час займається фермерством. Був одружений, має дві доньки і три онуки. 29

Афганістан: героїзм крізь біль і сум 30

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Адамяк Леонід Семенович Народився 30 червня 1960 року в селі Лазове Борівського району Харківської області. В 1964 році родина переїхала до села Білівське Веселівського району Запорізької області. В 1968 році пішов до 1 класу в Білівську початкову школу, а 4 клас закінчував у Запорізькій середній школі. з 5-го по 8 класи жив і навчався у бабусі в селі Богуславка Харківської області. Після закінчення восьмирічки, закінчив 3-х місячні курси трактористів в селі Успенівка Веселівського району. Адамяк Л.С. З квітня 1976 по 1979 роки працював в колгоспі \"Зоря\" трактористом. У 1977 році родина переїжджає з села Білівське до села Запоріжжя. 16 квітня 1979 року був призваний до лав Збройних Сил. Перші 3 місяці перебував у Запорізькій школі молодших авіаційних спеціалістів. Потім був спрямований на Одещину село Раухівка в аеродромну роту охорони. З 28 лютого 1980 року службу проходив в Таджикистані, на кордоні з Афганістаном. У травні був переправлений літаком до Афганістану місто Кундуз у взвод охорони. Охороняли боєпостачання, ГСМ, стоянки гелікоптерів, аеропорт. У листопаді 1980 року отримав поранення. Після лікування в медсанбаті повертається додому. Працював у школі завгоспом, потім у колгоспі в будівельній бригаді, охоронцем в кооперативі. З 2004 року вийшов на пенсію і займається домашнім господарствам. Одружений, має сина, доньку, трьох онуків і одну онуку 31

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Аліменко Віталій Анатолійович Народився 5 жовтня 1968 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. В 1975 році пішов у перший клас Веселівської ЗОШ №1. Після закінчення школи навчався в Дніпрорудненському СПТУ – 26 за спеціальністю збирання радіоапаратури. До лав Радянської Армії був призваний 9 жовтня 1986 року з Веселівського райвійськкомату. 10 травня 1987 року направлений до Афганістану в/ч 93978 водієм автомобіля КАМАЗ. Аліменко В.А. Виконували перевезення боєприпасів у різні кінці Афганістану. В грудні 1988 року був звільнений в запас. Отримав звання – рядовий. Нагороджений медаллю «Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа». Зараз працює водієм у підрозділі ДПРП№13 ГУ ДСНС України у Запорізькій області. Одружений, має сина. Анзін О.В. Анзін Олександр Вікторович Народився 21 вересня 1967 року в селі Матвіївка Веселівського району Запорізької області. З 1974 по 1982 роки навчався в Матвіївській школі. Після закінчення 8 класів, вступив до технікуму електронних приладів на техніка – технолога напівпроводникових приладів у місті Запоріжжя. 30 червня 1986 року був призваний до лав СА. Проходив учебку зв'язку в місті Ростові. Майстер засекреченої радіоапаратури. З 6 жовтня продовжує служити в Афганістані місто Кабул, 103 полк зв'язку. Забезпечення зв'язком та ремонт апаратури. Звання - рядовий. 32

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Нагороджений грамотами та медаллю \"Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа \". Після повернення з армії, працював водієм у колгоспі \"Іскра,\" на швидкій допомозі в ЦРЛ. У 2002 році переїхав разом з родиною до міста Запоріжжя. Одружений, має двох дітей. Працює водієм - професіоналом з вантажоперевезень на міжнародних маршрутах. Бадягін Сергій Михайлович Народився 25 жовтня 1962 року в селищі Каджі – Сай Іссик Кульской області. Пізніше родина переїздить в село Широке Веселівського району Запорізької області. В 1980 році закінчив 11 класів при СПТУ та призваний до лав Збройних Сил СРСР. З 15 січня 1981 року по 28 жовтня 1982 року проходив службу в складі радянських військ, спрямованих для надання військової допомоги в ДРА. Був командиром відділення короткохвильових радіостанцій середньої потужності в/ч 85615. Нагороджений медаллю: \" Воину – Бадягін С.М. интернационалисту от благодарного афганского народа \". 10 червня 2013 року Сергій Михайлович помер. Батирєв К.Ф. Батирєв Костянтин Федорович Народився 29 квітня 1969 року в селі Авангард Веселівського району Запорізької області. Навчався в Веселівській ЗОШ№1. 23 травня 1987 року призваний на строкову службу до армії. З 1987 по 1988 роки служив у Афганістані в місті Джелалабад. Військова частина 93442, мотострілкова бригада. Нагороджений медаллю «От благодарного афганского народа». Після армії пішов навчатися до Мелітопольського сільгосп технікуму за спеціальністю гідротехнік. На даний час проживає в смт Веселе Запорізької області. 33

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Борисенко Ігор Михайлович Народився 24 червня 1966 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. З 1973 по 1983 рік навчався і отримав середню освіту в Веселівській ЗОШ№2. З 1984 року проходив навчання і придбав спеціальність механік - водій МТЛБ в смт Кам'янка Дніпровська. В 1984 році, в жовтні, був призваний до лав Збройних Сил СРСР і спрямований в в/ч 61436 курсантом. Де проходив підготовку для управління МТЛБ. З 1985 року служив в обмеженому контингенті радянських військ в Афганістані, в/ч 44585, Борисенко І.М. механіком водієм МТЛБУ. Брав участь у бойових операціях. Має звання рядовий. Службу проходив в місті Гардез 56 ДШБ, артдивізіон 2-ї батареї. У лютому 1987 був звільнений в запас. Зараз працює водієм на Укртелекомі. Одружений, має доньку та онука. Бубнюк Віктор Ілліч Народився 24 січня 1967 року в селі Чкалове Веселівського району. Навчався в Чкалівській середній школі. Після школи отримав спеціальність - оператор насосних установок. Працює машиністом насосної Бубнюк В.І. станції. Призивався до армії 9 квітня 1985 року. З 24 квітня по 1 серпня 1985 року проходив службу в в/ч 61436. З 2 серпня 1985 року по 26 травня 1986 року проходив службу в ДРА, п.п. 51931 механік водій МТЛБ. Звання - рядовий. Після важкого поранення був госпіталізований і демобілізований. 34

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Галанов Юрій Вікторович Народився 19 жовтня 1967 року в селі Матвіївка Веселівського району Запорізької області. Після закінчення 8 класів вступив у Мелітопольське СПТУ№12, а потім пішов працювати в Мелітопольське П/Г№4 шляхів сполучення - бригадиром. Восени 1985 року призвали до лав Радянської Армії Веселівським районним військкоматом. Учебку проходив у місті Ашхабад, Кишинський полк, сержант, командир відділення. Потім служба в Афганістані. Спеціальна група ДРВ в місті Кабул, вузол Галанов Ю.В. зв'язку - радист Р -143. Під час служби довелося побувати в провінції Пактія - фортеця Котовас, розвід група. Потім служба проходила в афганській бригаді Командос - 38. У грудні 1987 року був демобілізований. З 1988 року проживає в місті Запоріжжі. Працює в П/Г№5 - бригадир шляхів 22 відділення дитячої залізниці. Одружений, має доньку. Гнідко Володимир Григорович Народився 2 вересня 1968 року в смт. Веселе Веселівського району Запорізької області. В перший клас пішов у Веселівську ЗОШ№1 в 1976 році. Закінчив 8 класів. Після школи навчався в СПТУ - 60 і отримав спеціальність механік - водій. 9 жовтня 1986 року був призваний до лав Збройних Сил. Службу проходив у місті Бєлгород Дністровський, потім місто Кушка. 8 лютого 1987 року переведений до Афганістану в/ч 57277, гранатометником. Гнідко В.Г. 35

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Забезпечував охорону госпіталю та аеродрому. Демобілізований в січні 1989 року. Нагороджений медаллю «Воину-интернационалисту от благодарного афганского народа». Працював у СВК «Фрунзе» трактористом. Одружений, має двох дітей. Гончар Володимир Анатолійович Народився 20 липня 1963 року в смт. Михайлівка Михайлівського району Запорізької області. В 1970 році пішов до першого класу Веселівської ЗОШ№1. Після закінчення школи в 1980 році, працював на заводі \"Продмаш\" токарем. Був направлений військкоматом в місто Кам’янка - Дніпровська для навчання на водія- механіка тягача. У 1981 році призваний на строкову службу в армію. Учебку проходив у Марійськірському районі, Йолотань Туркменія. Після учебки спрямований в Афганістан у п / п 13354 Келогайська долина. Окремий Гончар В.А взвод по забезпеченню армії. 52 бойових виходи. В 1983 році був звільнений із за поранення в голову і хребет. Нагороджений медаллю: \" От благодарного афганского народа\". Одружений має двох синів. В даний час проживає в місті Долгопрудний Московська область і працює будівельником. 36

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Гриценко Віктор Миколайович Народився 21 липня 1961 року в селі Широке Запорізької області. В 1978 році закінчив 10 класів. У 1979 році призвали до лав Збройних Сил. Учебку проходив у Ленінградській області місто Павловськ. У 1979 році був відправлений на службу до Афганістану штат Баграм, Чарикар. Гриценко В.М. У 1981 році був звільнений. Нагороджений медаллю «От благодарного афганского народа». Зараз проживає в селі Мала Михайлівка Веселівського району Запорізької області. Працював водієм. Одружений, має шістьох дітей, одинадцять онуків. На пенсії. . Гриценко Віталій Миколайович Народився 7 вересня 1961 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. Закінчив Веселівську ЗОШ№2, десять класів . 29 жовтня 1979 року призваний до лав Збройних Сил. Проходив учебку в Білорусі, навчальний центр \"Печі\". З 2 лютого 1980 року почав служити в Афганістані у 181 полку, танкового Гриценко В.М. батальйону заряджаючим танку Т - 62 №839, на якому проходив службу. Розташування частини було в околицях Кабула. Отримав звання рядовий. 10 грудня 1981 року був звільнений в запас. Після повернення з Афганістану навчався в Мелітопольському гідромеліоративному технікумі. В даний час проживає у смт Веселе. Одружений, має сина та онуку. Працює на заводі «СОМ» слюсарем. 37

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Данилов Ігор Костянтинович Народився 8 березня 1966 року в селі Веселе Веселівського району Запорізької області. Ігор підростаючи, мужнів, міцнішав під щедрим і теплим степовим сонцем. Але в 1983 році все якось відразу закінчилося разом з отриманням атестата про закінчення Запорізької СШ. Коли ти молодий, повний сил, тобі здається, що весь світ біля твоїх ніг, що ти - господар своєї долі. На жаль, за Ігоря, як і за Данилов І.К. десятки тисяч юнаків, давно було все вирішено, жорстоко і безапелляційнно. Хоча справедливісті заради, потрібно визнати: все могло, і мало для героя нашого бути трохи по іншому. Адже, мама - Валентина Олексіївна, знатна доярка, орденоносець, делегат XXYI з’їзду КПРС, запросто могла \"відмазати\" сина не тільки від Афганістану. Але Ігор не просто наполіг на службі в армії, але і сам написав заяву з проханням направити його саме туди. Так Ігор Данилов, юнак, який виріс в спокійному українському селі, сам вибрав свій не легкий шлях. Працював він до цього часу в рідному радгоспі механізатором, тому і був направлений в місто Кам'янка - Дніпровська, в школу ДТСААФ. Кілька місяців - і перед нами механік - водій будь-якої бойової техніки. Незабаром Ігор опинився в Термезі, на полігоні. Звичайно, він підозрював, що буде важко, але щоб до такої міри! До якого поту ганяли, він уже й не знав. І так з квітня по серпень. В думках було одне: куди завгодно, тільки подалі звідси. Незабаром через Самарканд прямо на Кабул. Наш земляк опинився в далекому кишлаку Руху, в провінції Парван. Навколо Пандшерської ущелині. Воно і в мирний час виглядає зловісно ... Пробув він тут з серпня 1984 року по самий \"дембель\" - 10 травня 1986 року. Весь - цей час постійні обстріли. Багато чого було за цей час. Але деякі епізоди не забути вже ніколи. Один з них – Всеармійська операція в кишлаку, під самим Пакистаном. Необхідно було захопити в'язницю, де знаходилися наші і афганські військовополонені. Бій був важкий. Передня САУ, серед бійців просто \"Гвоздика\", була підбита, члени екіпажу поранені. Машина, яку вів Ігор, йшла за нею... Незабаром загорівся наш танк, за ним БМП. Хлопці відстрілювалися з - під \"самоходок\". Рух вперед було заблоковано: між \"катками\" \"Гвоздики\" застряг боєць, його туди жбурнуло вибуховою хвилею. В цьому ж році Ігор був контужений: останнім зусиллям встиг вскочити в люк, під рятівну броню МАУ. 38

Афганістан: героїзм крізь біль і сум За активну участь в бойових діях механік - водій Данилов Ігор Костянтинович був представлений до медалі \"За відвагу\". Та мабуть, загубився десь - той папір в безкінечності кремлівських коридорів... Але блищать на його грудях медалі \"Воїну - інтернаціоналісту від вдячного афганського народу\", \"Захиснику Вітчизни\". Весною 1986 року Ігор повернувся в рідне село. Працював трактористом, ковалем. Одружений, має сина, доньку та онука. Займається фермерством. Активно підтримує рідне село. Демчук Віктор Петрович Народився 6 січня 1967 року в селі Новоіванівка Веселівського району Запорізької області. Закінчив Новоіванівську восьмирічну школу. Районним військкоматом був направлений в Кам’янко – Дніпровський ДТСААФ для навчання по спеціальності водій тягачів. Працював у колгоспі «Родина» водієм. 4 листопада 1985 року був призваний на службу до лав Збройних Сил. Спочатку три місяці перебував у місті Демчук В.П. Термез Узбекистан, проходив курс молодого бійця. Потім служба в Афганістані місто Кабул та місто Баграм в/ч 33808 – механік водій МТЛБ, спец частина, розвід рота. Закінчив службу в провінції Анава (Пандгерські гори) біля Пакистану. 21 травня 1987 року був демобілізований. Повернувся в рідний колгосп, і влаштувався працювати водієм. У 2000 року переїжджає з родиною до міста Запоріжжя. Працював охоронцем на заводі «Запоріжсталь». Зараз працює приватним підприємцем. Одружений, має двох дітей і онука. 39

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Дерека Володимир Григорович Народився 19 січня 1966 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. В 1982 році закінчив Веселівську середню школу №2. Потім навчався в Кам'янко - Дніпровській технічній школі на механіка- водія, спеціальність тракторист категорія \"В\". У 1984 році призваний на строкову службу до лав Радянської Армії. З початку був відправлений в місто Феодосія, через тиждень переведений в Дерека В.Г. місто Термез Узбекистан в учебку. І ось Афган. Спочатку Кабул, а потім Джалалабад. Службу проходив у 4 батареї 2 взводу. Був на охороні моста - дороги на тягачі МТЛБ і гармата гаубиця Д-30. Через три місяці було переозброєння, прилітали в місто Кабул для заміни тягачів, знарядь на новий тягач \"АТС-59г\" і гаубицю \"Гіацінд\". І далі почалися походи, операції, рейди. Більше 10 провінцій де давали їм мети. Не раз потрапляв під обстріли. Звання - рядовий. Працює охоронцем ТОВ \"Фрунзе\". Довбня Олександр Володимирович Народився 3 вересня 1966 року в селі Верби Нижньосірогозького району Херсонської області. В 1973 році пішов у 1 клас. В 1975 році родина переїхала в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. Продовжує навчатися в Веселівській ЗОШ №1, де і закінчив у 1983 році десять класів. Після школи працює в радгоспі \"Південний\" - трактористом. Довбня О.В 40

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Від райвійськкомату був посланий в місто Кам'янка - Дніпровська для навчання на механіка - водія МТЛБ. 9 жовтня 1984 року призвали до лав Збройних Сил. Відразу був спрямований в Узбекистан місто Термез на трьохмісячні курси. В Афганістан потрапив 31 січня 1985 року, місто Кабул, в / ч 51932, 108 мотострілецька дивізія, 181 механізований полк, піхота. Посада - старший механік – водій. Звання- рядовий. 1 листопада 1986 року демобілізований в запас. Після повернення з армії, пішов працювати водієм у Веселівський райвійськкомат. Вступив до Миколаївського педагогічного інституту, на факультет фізичне виховання і НВП. У 1991 році, після закінчення педагогічного інституту, був направлений в Бердянський район Миколаївської області, де пропрацював вчителем до 2009 року. З 2014 року оформився на 3 групу, інвалід війни. Після закінчення педагогічного інституту було присвоєно звання лейтенант запасу. В даний час має звання майор запасу. Одружений, має 2 доньки і дві онуки. Не працює, захоплюється риболовлею у вільний час. Дроздов Сергій Олексійович Народився 23 лютого 1966 року в Кустанайській області Камишинський район радгосп \"Клочкова\". В 1969 році родина переїхала до смт Веселе Веселівського району Запорізької області. В 1973 році починає вчитися у Веселівській середній школі №2, де і закінчив вісім класів. Десять класів закінчує у вечірній Дроздов С.О. школі. Потім навчався в місті Кам'янка - Дніпровська, навчальний комбінат на машиніста - тракториста. Після закінчення училища працював у радгоспі \"Південний\" - трактористом. 11 квітня 1984 року був призваний до лав Збройних Сил. 41

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Був відправлений в пересильний пункт - місто Феодосія. Потім Узбекистан, місто Термез - учебка. В Афганістані служив водієм в місті Шинданд. Брав неодноразово участь в бойових операціях. Підірвався на міні, був контужений. Батькам листи приходили дуже часто, так як Сергій писав кожен день. Але в листах у нього все було добре, як же інакше. Від командування частин прийшов лист подяки батькам за виховання сина. Нагороджений медаллю: «Воину - интернационалисту от благодарного афганского народа», «Отличник СА». У травні 1986 року звільнений в запас. Після служби продовжував працювати в радгоспі \"Південний\" - трактористом. Після розпаду радгоспу працював в колгоспі \"Фрунзе\". Одружився, і в 2006 році виїхав до Херсонської області, село Верхні Сірогози. Працював на вугільному складі на навантажувачі. 7 жовтня 2008 року Сергій Олексійович помер. Єрьоменко Олександр Миколайович Народився 15 березня 1969 року в селі Менчикури Веселівського району Запорізької області. Закінчив десять класів в Менчикурівській середній школі. Після школи навчання продовжив в місті Запоріжжя в училищі при заводі \"Комунар\" на автослюсаря. Навесні 1987 року призваний до лав Збройних Сил. Служити починає в Туркменістані, місто Єрьоменко О.М. Кушка в / ч 91015. Місцеві умови спекотної пустелі і гір походили на сусідню країну. Тому саме це місто стало крайнім пунктом підготовки солдатів. Тут проходили учебку перед відправкою в Афганістан. З 10 листопада 1987 року по 13 лютого 1989 року - служба в Афганістані місто Шеберган, в / ч 65753, старший навідник міномету. Звання - єфрейтор. Брав участь у бойових діях. У 1989 році був звільнений в запас. Після служби повернувся в рідне село. Працює водієм в ТОВ \"Ентузіаст\". Одружений має дві доньки та сина. 42

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Ісаєв Станіслав Степанович Народився 3 жовтня 1964 року в селі Якубинський Михайлівського району Запорізької області. В село Зелений Гай родина переїхала в 1965 році. В 1972 році пішов у перший клас до Зеленогаївської ЗОШ, а в 1980 році закінчив восьмирічну школу. Вступив до Дніпрорудненського ПТУ-26, за фахом машиніст електровоза 3 розряду. З 20 квітня 1983 по 15 травня 1985 року проходив військову службу в рядах Радянської Армії, Афганістан в/ч пп 86997. 8 листопада 1984 року був поранений Ісаєв С.С. (вогнепальна рана лівої легені). В ДРА був старшим механіком, водій бойових машин піхоти. Одружений, має 3 сина та доньку. Працював на шахті в місті Дніпрорудне за спеціальністю. Після поранення не допустили в шахту на глибину, за станом здоров’я перевели на роботи на поверхні. З 2007 року проживає в селі Зелений Гай. Карнаухов О.А. Карнаухов Олександр Анатолійович Народився 9 травня 1961 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. З 1968 по 1978 роки навчався у Веселівській ЗОШ I-III ступенів №1. В 1979 році був призваний в ряди Радянської Армії – проходив службу в/ч 28240. З 9 січня по грудень 1980 рік – служба в рядах обмеженого контингенту в Афганістані п.п. 50156 «Е» (353 гвардійська штурмова тягло гаубична артилерійська бригада). Після закінчення армії вступив до 43

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Мелітопольського державного педагогічного інституту та отримав спеціальність - вчитель географії та біології. Працює в Веселівській районній різнопрофільній гімназії вчителем трудового навчання. Одружений, має сина і доньку та онуків. Катернюк Володимир Володимирович Народився 7 березня 1960 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. Закінчив 8 класів Веселівської СШ №2. Потім навчався у вечірній школі і закінчив курси водіїв в автошколі. В листопаді 1978 року призваний до лав Збройних Сил. Спочатку була учебка в місті Кушка Туркестанський Військовий округ. Після учебки службу проходив в Афганістані, був водієм МТЛБ. Отримав звання - рядовий. Катернюк В.В. Нагороджений медаллю: «Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа». Восени 1980 року був демобілізований. Після повернення з армії працював водієм у Міжколгоспбуді, вантажником на вугільному складі. У 2004 році Володимир Володимирович помер. Корнєв Микола Вікторович Народився 17 лютого 1967 року в селі Зелений Гай в родині колгоспників. З 1975 по 1983 рік навчався в Зеленогаївській середній школі, а з 1983 по 1984 рік навчався в Чкаловській ЗОШ де здобув повну загальну середню освіту. Після закінчення школи, за направленням райвійськкомату, навчався в Кам’янка- Дніпровській школі ДТСААФ. За військовою спеціальністю механік - водій. 44 Корнєв М.В.

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Після закінчення навчання в 1985 році був призваний на строкову службу до Збройних Сил Радянської армії. З 1985 по 1987 роки виконував інтернаціональний обов’язок у Демократичній Республіці Афганістан у військовій частині п/п 51863А. Звання - молодший сержант, командир відділення, наводчик. Місце служби провінція Баглан, 1мотострілкова рота. Нагороджений медаллю «От благодарного афганского народа». Після закінчення служби в 1987 році повернувся до рідного села, став працювати в колгоспі водієм. Одружений, має двох синів. На теперішній час продовжує працювати на своїй рідній землі. Корнієнко Іван Іванович Народився 21 вересня 1967 року в селі Корніївка Веселівського району Запорізької області. Закінчивши 8 класів, поїхав в місто Енергодар. Там продовжив навчання, ходив у вечірню школу та одночасно навчався в училищі на електрозварника. Після навчався на водія- механіка тягача в місті Кам’янка - Дніпровська в ДТСААФ. 8 квітня 1986 року був призваний до лав Збройних Сил. Спочатку учебка в Узбекистані місті Термез, в автомобільному батальйоні. Корнієнко І.І. Потім службу проходив у Афганістані, місто Кандагар, в/ч 71176. Після розформування потрапляє в третій мотострілковий батальйон, третій розвід. взвод – водієм БТР. Отримав звання - рядовий. З а відмінну службу нагороджений орденом II степені «За отличие в воинской службе». 31 травня 1988 року – демобілізований. Після повернення з Афганістану переїхав проживати в місто Мелітополь. Працював водієм на тракторно – агрегатному заводі. На сьогоднішній час проживає в селі Корніївка і працює будівельником. Був одружений, має доньку та онуку. 45

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Котляров Олександр Миколайович Народився 4 липня 1967 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. В 1974 році пішов навчатися до 1 класу Веселівської середньої школи №1. У 1984 році закінчив 10 класів. До призиву в армію, працював в радгоспі «Променистий» - електриком. У 1985 році був призваний до лав Збройних Сил. Учебку проходив у місті Термез, Узбекистан. У Котляров О.М. січні 1986 року був направлений в Афганістан, провінція «Пактія», місто Газні. Механік -водій МТЛБ. Приймав участь в «реалізації», а саме, оточення кішлака для допомоги армії «зелених афганців». Служив у в/ч 39676. В 1987 році демобілізувався. Одружений, має чотирьох дітей. Працює в Веселівському РЕМ електромонтером. Кривко С.В. Кривко Сергій Вікторович Народився 23 вересня 1967 року в селі Чкалове Веселівського району Запорізької області. В 1974 році пішов навчатися в Чкалівську середню школу в перший клас. Після закінчення 10 класу, в 1984 році навчався в УПК смт Веселе по спеціальності машиніст – тракторист та водій категорій «В» і «С». Працював трактористом установи ДДА – 100 на зрошенні в колгоспі ім. Чкалова. З 1984 по 1985 роки навчався в Кам’янка – Дніпровському ПТУ. Отримав спеціальність механік – водій тягачів МТЛБ. 46

Афганістан: героїзм крізь біль і сум 16 жовтня 1985 року був призваний в ряди Радянської Армії. Три місяці був у місті Термез, Узбекистан. 2 лютого 1986 року направлений до республіки Афганістан. Охороняв дорогу на сторожовому посту в місті Джелалабад. 4 квітня 1987 року отримав поранення, був у госпіталі. Після госпіталю знову повернувся до служби. 16 жовтня 1987 року повернувся додому. З 1988 по 1997 рік працював на заводі «Продмаш» автослюсарем у смт Веселе. В 1988 році одружився, має доньку та сина. В 1997 році одружився вдруге і проживає в селі Зелений Гай. Працює слюсарем в Зеленогаївській ЗОШ. Крюков Ю.С. Крюков Юрій Селіверстович Народився 24 вересня 1967 року в селі Далеке Веселівського району Запорізької області. 1 вересня 1974 року пішов навчатися в Широківську школу. Після закінчення школи, вступив до Мелітопольського ПТУ №6, де отримав професію тракториста. Службу в Афганістані проходив в місті Джелалабад, з 7 листопада 1986 року по 3 травня 1988 року в в/ч ПП 93992. Повернувся в рідне село, працює робочим у будівельному цеху. Одружений, має двох синів. Лисокобилко Михайло Анатолійович Народився 27 травня 1967 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. В 1974 році пішов навчатися до 1 класу Веселівської ЗОШ№2. Закінчив 10 класів Веселівської ЗОШ№1. 47 Лисокобилко М.А.

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Після школи працював, а також паралельно навчався на заводі «Продмаш» - учнем токаря. У 1985 році був призваний до лав Збройних Сил. Потрапляє в учбову частину 55107 ШМАС місто Ставрополь. З 1985 року службу проходив у Афганістані, водій – моторист ПММ, старший водій – пожежної машини. Звання- рядовий. В 1987 році звільнений в запас. У даний час проживає в селі Велика Білозірка. Одружений, має доньку. Луб’яний Володимир Олександрович Народився 19 березня 1965 року в селі Гоголівка Веселівського району Запорізької області. В 1972 році пішов до 1 класу Гоголівської восьмирічної школи. З 1980 року по 1982 рік навчався в Чкалівській середній школі, де закінчив 10 класів. По закінченню школи, був направлений від райвійськкомату на навчання до міста Кам’янка - Дніпровська Запорізької області на однорічні курси водіїв. В травні 1983 року був призваний до лав Радянської Армії на строкову службу. Луб’яний В.О. Перші півроку служби проходили в учбовому підрозділі міста Горький (Муліно), що в Росії. По закінченню навчання в учбовому підрозділі, отримав звання сержанта, артилериста – зв’язківця. З жовтня 1983 року по травень 1985 року виконував інтернаціональний обов’язок у Афганістані. В жовтні 1983 року був відправлений до військового гарнізону в місто Кабул. Протягом служби був командиром відділу, заступником командира взводу. Отримав звання старшого сержанта. Після закінчення служби, в травні 1985 року поступив на навчання до міста Запоріжжя в радгосп – технікум Дослідної станції. В 1988 році закінчив навчання, отримавши спеціальність агронома – насіннєвода по захисту рослин. 48

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Повернувся в рідне село. Працював в колгоспі імені Горького бригадиром городньої бригади, агрономом по захисту рослин до дня розформування колгоспу. Після розформування колгоспу працював у комунальному господарстві «Вікторія» в особистому агрономічному господарстві Ю. Березовського. На сьогоднішній день безробітній. Займається особистим господарством вдома. Одружений, має трьох синів і онук Мажай Іван Дмитрович Народився 29 вересня 1964 року в селі Чкалове Веселівського району Запорізької області в сім’ї колгоспників. Його батьки, прості люди, вчили своїх дітей бути чесними, трудолюбивими, вчили цінувати близьких, поважати старших, любити свій край., свою Батьківщину. Навчався Іван у Чкаловській середній школі, яку закінчив у 1981 році. Батьківське виховання, настанови вчителів, спілкування зі шкільними друзями сформували життєву позицію вчорашнього Мажай І.Д. випускника: бути чесним, цінувати дружбу, любити життя і дарувати радість іншим людям. У вересні 1982 року Мажай Іван Дмитрович, якому до 18 років залишалось два дні, був призваний до лав Збройних Сил Радянського союзу. Проводжали в армію всім селом, у той час існувала така добра традиція. Час був нелегкий, серед кожної матері тріпотіло, тільки б не Афганістан… Та доля була невблаганною: навчання в місті Євпаторія, літак до Ташкенту, потім Термез два місяці навчання на зв’язкового, «вертушка» і Афганістан (провінція Кундуз). І зовсім інше життя, коли кожної хвилини ти можеш втратити його, або пережити смерть військового побратима. Ваня писав листи додому, бо знав: там рідні, які чекають на нього. І синок писав: все добре, вірні друзі, хороші командири – і жодного слова про страхіття війни, про безжальність маджахетів, про небезпеку, яка на кожному кроці чатує на сапера саперної роти. А як пишалися вдома, коли отримали подяку від командування за добросовісне ставлення до виконання військового обов’язку. До кінця служби залишалося менше 2-х місяців, коли Іван Дмитрович отримав тяжке поранення під час виконання чергового бойового завдання. 49

Афганістан: героїзм крізь біль і сум Місяць перебував у госпіталі: контузія, кома… Після лікування повернувся у свою частину. Першою прилетіла додому телеграма «Я в Союзе». А слідом до рідної домівки повернувся і Іван Дмитрович. Нагороджений грамотами та медалями \"Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа\", \"Отличник СА\". Після армії влаштувався працювати в УТОС у рідному селі. Потім переїхав в місто Запоріжжя і влаштувався працювати електриком на завод \"Мотор Січ\". Одружений, має сина і онука. В даний час знаходиться на заслуженому відпочинку. Малахов Сергій Іванович Народився 17 лютого 1967 року в смт Веселе Веселівського району Запорізької області. З 1974року по 1985 рік навчався в Веселівській середній школі№2. Після школи районний військкомат направив навчатися в місто Кам’янка - Дніпровська на курси механік - водій тягачів. У 1985 році був призваний до лав Збройних Сил. Службу проходив в Афганістані, в/ч Малахов С.І. 66997. Отримав звання- сержант. Командир відділу плаваючих гусеничних тягачів і транспортерів. У 1987 році – демобілізований. З 1987 року по 1989 рік навчався в Запорізькому залізничному училищі. Працював на станції Ново-Веселе. 7 серпня 2014 року Сергій Іванович помер. 50