Зверстано_A5 (2) Третя весна

Любов Вовк Тепер там міни, вибухи вражди. Людський там сум , і неприкрите горе. Ми так надіялись на владу молоду, Дні рахували до святого миру. Але та влада про людську біду Не хоче думать, казиться із жиру. Комусь бо вигідна війна ота! У тренді зброя – гради, автомати… А смерть крокує по людських п’ятах І не одна від горя плаче мати. Спиніть війну! Ми ж не в десятім віці! У вас є сила – тільки б захотіли. А люд в заклання йде, як оті вівці… А там від вибухів земля зсивіла… Не мовчи, поете, не мовчи Не мовчи, поете, не мовчи! Ти на повний голос закричи, Бо ще стогне зранена земля І лягають міни на поля. Гради, буки – все, щоби убить, Щоб розруху лише там зробить! 51

Любов Вовк Щоб життя людськеє забирать! Вийшов Молох урожай збирать. Ми щасливі, що в нас спокій, тиша, Що лиш вітер дерева колише. Ну, а там вмирають наші діти! Ну, а там від горя ніде дітись. Сіра зона – люди ж там живуть! Що вони їдять і що там п’ють, Як снаряди через них летять, Про це важко навіть розказать. І чекають всі, що прийде час - Буде мир і спокій знову в нас! Й не заплаче злякане дитя В темнім погребі під мін виття. Ми колись з Росією дружили Ми колись з Росією дружили. Ми були як одне ціле навіть. Спільні мрії нас колись манили… Та на дружбу вже ніхто не ставить. І колись, що мир у нас, раділи. Співчували і Чечні, й Молдові. Нині ж наші матері зсивіли. І у нас тепер воєнні вдови. Хто ж зумів народи два зштовхнути? В вир війни втягнути, як в лещата. І ніяк ми не розірвем пута. І від болю хочеться кричати. Зупиніться! Розпростерши крила, Голуб миру хай панує в небі! Припиняє ненависті стріли. Нам розбрату хижого не треба! 52

Любов Вовк Про Дніпро Срібнохвилий Дніпре, ти течеш З часів прадавніх по моїй землі. Могутні води з силою несеш До моря Чорного в приранішній імлі. Багато бачив ти за всі літа, Відколи мчиш серед лісів, степів. Народи різні торували шлях, Щоб оселитися на схилах берегів. В бурхливих водах плавали човни Варягів, греків, інших вояків. Коли навалою татари йшли, Ти бачив славу гордих козаків. Були пороги грізнії колись. Тепер вже сплять, сховались під водою. І кораблі, що сонцем налились, Проходять шлях поважною ходою. Мій сивий Дніпре! У твоїх руках Любов і ніжність, боротьба і сила. Народ вкраїнський оспівав в віках Тебе в легендах, у піснях красивих. Гойдалка Нахилилось синє небо до землі. Я крокую по стежиночці малій, Де стояла рідна хата, Й молоді ще батько й мати На гілках зробили гойдалку мені. І злітала я угору до зірок. В рученятах міцно стисла мотузок. І пливла старенька хата, А та яблуня крислата Лиш скрипіла під дитячий голосок. Промайнули роки веснами вперед. Я збирала по життю свій дикий мед. Ой, коли ж це встигли діти 53

Любов Вовк Звідси в вирій відлетіти… Пам’ятає лише яблуня мій злет. Ах, дитинства мого світлого пора! Як раділа босонога дітвора Милій гойдалці веселій Біля білої оселі На тій яблуні, що вже тепер стара. Заробітчани В чужих країнах ми раби – Безправні, голі, безголосі. Але туди, усе туди Як нам попасти, розум просить. Бо вдома, в рідній стороні Багато зайвих, непотрібних. Згинатись будем вдалині За тридцять гривеників срібних. Пів-України за бугром! Є і на Заході, й на Сході. І просимо, і б’єм чолом, І ніби ми уже не горді. Хто ж наш трудящий люд довів До ручки, до такого стану, Що наших дочок – на повій, А молодці – в чужині в’януть. Заробітчани нині ми. Правдиве слово країть душу. Але як жить? Як хоч живи… І я поїхати знов мушу… Осінь в рідному краю Осінь прокладає стежку До мого села. Павучок снує мережку, І сивіє мла. 54

Любов Вовк Висять яблука червоні Й сливи на гіллі. Ой, така прекрасна осінь В рідній стороні! Приспів: Рідний край! – шепочеш ти здалеку. Рідний край, без мене як ти там? Тільки в нас несуть дітей лелеки, Й соловей щебече пісню нам. На Вкраїні осінь бродить, Фарби роздає. Жовтим став листок зелений, І червоний є. Гарбузи жовтіють в грядці, Сохнуть картоплі… Зове осінь всіх до праці На моїй землі. Приспів. Ой, тут осінь, а там літо, Вічна красота. Але не дають радіти Туга й пустота. На чужині - ми чужинці. Час летить-пливе. Гей ви, браття-українці! Рідний край зове! Приспів. 55

Любов Вовк Поруч буде молодість завжди (Для хору ветеранів) Відцвіли літа лелечі, Полетіли в далечінь. Старість нас бере за плечі І зове у височінь. Але ми ще маєм мрії, І надію на добро. Але ми невпинно сієм На врожай пісень зерно. Приспів: Не засмучуйся, що сиві коси, І не плач, що стан літа схиляють. Серця наші б’ються стоголосо, Пісні щирі ллються й не вмирають. Нам не соромно, що ми бабусі, І не страшно нам, що ми діди. Як у пісні легко відірвуся, Поруч буде молодість завжди! Стань, подружко, стань зі мною, Світлу пісню заспівай Про кохання, що рікою, Чи про наш чудовий край. Зачудуються внучата, Як співають бабусі. І доньки, й сини завзяті – Будуть горді нами всі! Приспів. 56

Любов Вовк Хочу я побачити савани Хочу я побачити савани. Помандрую в Африку чимдуж. Там жирафи бродять, ніби п’яні, Й полосаті зебри хочуть в душ. Як гепард полює, хочу знати, І з якою швидкістю біжить. Бо з шипами в нього сильні лапи – Не ховає кігтів ні на мить. Антилопи стрімко пролітають. Буйволи біжать – земля двигтить. А в болоті десь гіпопотами Притаїлись, тільки ніс стирчить. Ось слони проходять чередою. Тато, мама, слоненята-діти. Йдуть вони похлюпатись водою. Як же будуть малюки радіти! Тільки малюки ці – як корова. Може, й більші – я не міряв їх. Раптом – страусів біжить колона. Там – гієни чути пересміх. А цар звірів десь під баобабом У траві високій причаївсь. Чуєш? Рик понісся по савані! Лев про себе гордо розповість. Ох, савана, як же ти далеко! Як же хочу бачить тебе я! Сильно попрошу свого лелеку: Понеси мене ти за моря! 57

Любов Вовк Плакала річка Плакала річка маленька. Всихала. Тихо водиця по ній не журчала. Подекуди русло сухе і спустіле Лежало під сонцем, з жари розімліле. Чому ж таке лихо маленьку спіткало? Хтось вирубав ліс. І дерев вже не стало. І води з дощу швидко з луків втікали. Дерева у себе їх не вбирали. І води підземні також зміліли. І в річечку більше джерела не били. Кругом осока ще росте з лепехою. Та бачим цю річку вже неживою. Летять вітри у чистім полі Летять вітри у чистім полі Над білим килимом , на волі. Про що ж бо думають вони Там, де зимою сплять лани? Як поле це заколоситься, Як заквітчається пшениця І колос зерна нахиля… Зрадіє вся тоді земля. Піт із чола шофер стирає. Комбайн по полю ось гуляє. І золоте зерно везуть. Прославимо ж селянський труд! Бо без людей, що піт втрачали, Не буде хліба, масла й сала. Пошлем подяки чималі Тим, хто працює на землі. І Україна жити буде, Бо працьовиті в неї люди. Бо землю рідную леліють І про щасливе завтра мріють. 58

Любов Вовк Україна єдина Ти підеш на полонину, Ну, а я піду в долину Та ромашки й дзвоники зберу. Хоч усі такі ми різні, Та усі такі ми рідні, Любим землю світлую свою. Приспів: Україна для нас єдина Від Карпат та до моря й Дону. Моя рідна, квітуча, мила. Не віддам тебе я нікому! У Карпатах полонини, А у нас лише долини І горбочки, і ярки. Скільки сяє сонце ясне, Україна скрізь прекрасна І була, і буде на віки! Приспів. Ти підеш у ліс далеко Там, де буки і смереки І чудову пісню заведеш. Я ж піду у ліс зелений, Де дуби стоять і клени. Моя пісня теж звучить без меж. Приспів. 59

Любов Вовк Їде принц до мене За вікном весняний вечір Б’є крилом, І бере мене за плечі Тихим сном. І злітають в танці зорі У імлі. Їде принц до мене милий На коні. Іскри сипляться-срібляться З-під копит. Принц до мене простягає Цілий світ. Білий кінь, золота грива Мерехтять. І до нас добро й кохання Вже летять. Ми із казкою цією У життя. Ось весілля, повні чари, Ось дитя. Народилася щасливая Сім'я. І шепчу я принца рідного Ім'я. Мрії золоті Юності моєї мрії золоті. Скільки ж бо судилося Вас здійснить в житті? Скільки ще витає вас Десь поміж віків. Забрели-заплутались В тисячах світів. 60

Любов Вовк Ви мене ще кличете В сонячні роки. Несете ви хвилями По життю ріки. Щоб раділа росам я, Квітам весняним. Медовому трунку І літам земним. Щоб по полю мокрому Аж за небокрай. Хотіла б я встигнути Свій зібрать врожай. Люблю куточок раю на землі Люблю куточок раю на землі, Оту хатину, де тепер живу. Нехай мої хороми і малі, Та тут радію їжі на столі, І тут я мрію, дихаю й люблю. Кругом розкинулись садки, лежать поля. В шеренги стали хати понад шляхом. П'янить духмяно зорана рілля. І радо світить вранішня зоря. І ми щасливі під небесним дахом. Хай знає навіть кожне немовля, Що рідним краєм треба дорожити. Любов даруй і зблизька, і здаля. Бо стогоном озветься вся Земля, Якщо не будеш ти її любити. Не може без Любові жить Земля! 61

Любов Вовк Над Сулою Там, на горі, над гордою Сулою Піднявсь Ромен із сивини віків. Він Русь від печенігів закривав собою, І знав він волю славних козаків. Хлюпочуть хвилі в річці заворожено, Бо бачать в висі куполи церков. Мов Київ, тільки зменшений, запрошено, Й сюди, на Слобожанщину, прийшов. Роменський краю! Славен ти в віках! Тут волелюбні скіфи кочували, Тут гітлерівців били у лісах, Шевченка тут на ярмарку приймали. Мої роменці! Щастя Вам в житті! Піднімем край із запустіння круговерті, Бо маєте ви руки золоті, Серця в вас щирі, а душа – безсмертна 62

Олександра ТАРАСЕНКО Тарасенко Олександра Калениківна живе в с. Сміле Роменського району Сумської області, де і народилася в 1938 році. Закінчила Сумський педагогічний інститут ім. А.С. Макаренка. Сорок років працювала вчителем української мови та літератури. Писати вірші почала в дитячому віці. Зараз перебуває на заслуженому відпочинку. В її творчому доробку є вісім книг («Білі світанки», «Любіть Україну», «Світ добра», «Доля», «Моє слово», «Гортаю сторінки життя», «Щастя – жить»). Друкуються вірші в періодичній пресі, в альманасі «Ромен» та знаходяться в соціальних мережах. 63

Олександра Тарасенко Героям слава Героям слава лине над Вкраїною. Героям слава йде по всій землі. Народ боровся волею єдиною Зі злом, щоб жити з правдою в теплі. Євромайдан боровсь з брехнею словом, Без зброї він на барикадах чатував. А влада грянула озброєним ударом. Євромайдан життя людей втрачав. Героїв куля снайперська косила. Герої падали, лилася їхня кров. Про це і в сні дивитися несила. Героїв рухала вперед палка любов, Любов до рідної, квітучої Вкраїни, Любов, яку Євромайдан несе. Тому вкраїнці всі стояли до загину. Тепер живих нехай Господь спасе, \"Небесна сотня\" - мужні це герої, Які за Україну полягли. Вони хотіли долі всім святої, Та до святої миті, бач, недожили. Хай згинуть вороги в усьому світі, За ними плачуть ґрати і тюрма. Ганьба, ганьба хай буде їм повічна, Їм оправдань ніколи і ніде нема. Героям слава, що упали за свободу. Героям слава лине у віки. І слава українському народу, Який виборював її роки. 64

Олександра Тарасенко Кулі влади Війну Лютневу світ весь знає, Що в Україні пронеслась. Страшнішого в житті немає, Бо кров людська, ой, пролилась. Хвалу несуть Небесній сотні, Яку ніколи не піднять, Яка жила напередодні, Воліла перемогу святкувать. А скільки ранених лишилось?! А скільки немічних, калік?! Бо кулі влади їх прошили. І це вже, бідним, їм на вік. А зниклих скільки! Горе... Горе... Помилуй, Боже, цих людей. Допоможи їм з неба, Зоре, І пригорни їх, як дітей. Ні, не простить ганебній владі Війну, що людям принесла. Народ боровся в пеклі, в аді, Ждав перемогу, щоб прийшла. Хвала вам, мужні українці, Які стояли у борні, Історія запише на сторінці Про ваші подвиги в війні. Олеся Жуковська Олеся – волонтер медслужби, Зовсім, зовсім ще молода. Життя не встигла зрозуміти – А тут екзамен вже склада. 65

Олександра Тарасенко \"Матусю, я на барикадах, В самому центрі я війни, В густих димових, чорних хмарах Рятую хлопців, бо вони... Вони в біді. Ворожі кулі Догнали, влучили, стяли. Стояли у бою, як скелі... Тепер й повзти вже не могли. То хто ж їм, мамо, допоможе? Кругом вогонь, горить земля. Хто ж слово скаже, перев'яже? То хто ж тоді, коли не я?\" Майдане, чуєш? Леся впала! Рятуй, до неї поспішай, Бо куля вража не минула... Але життю це ще не край. \"Не плач, не плач, рідна матусю, Побачу скоро я тебе, Загою рани і вернуся, Обіймем небо голубе. Ми скоро, скоро переможем. Видужую вже, мамо, я. І слово ми своє ще скажем, Бо Україна – це одна сім'я\". Олесю, мужня ти, смілива, У тебе серце золоте. А ще душею ти красива. Неси в життя добро святе. 66

Олександра Тарасенко Гібридна війна Іде гібридна в нас війна: Ії Москва нам посилає. На сході гине люд щодня – Про це усенький світ вже знає. Не може світ Кремля спинить – Він б'є і гатить схід Вкраїни. Та треба в мирі, в дружбі жить! Кому потрібні смерть, руїни? Московія у наступ йде І перемир'я геть не хоче. Ми кажем: «Тиша, тиша де?» А Кремль скажений нам щоночі 67

Олександра Тарасенко Шле міни і снаряди, й «Град». Ой, гинуть воїни – герої. Невинний гине наш народ З російським ворогом в двобої. Вкраїна – мирний наш народ, Сильніших слів у нас немає. Ми виженем лихих заброд, І мир вже скоро засіяє. За Крим! ЗаДонбас! За Крим! Він наш! Він нашим був і нашим буде! І море, й пляж, І гори, степ, і кримські люди! Донбас! Він наш! Це сила й гордість українська! Росіє, наш! Чума, йди геть! Згинь, рать ординська! Меседж від матері синові Ти так далеко, синочку, від мене. Пішов ти на ту прокляту війну, Щоб захистить людей і землю, й клени, Щоб знищити запеклу, навісну. Я повсякчас в думках до тебе лину, Молюсь за тебе, щоб Господь беріг. З тобою я щомиті, щохвилини. Вертайсь додому із страшних доріг. 68

Олександра Тарасенко Тебе чекає наша вся родина, Чекає хата, двір, село усе, Бо ти нам дорогий, взірець, перлина, Герой ти наш. Хай Бог тебе спасе. Хай обминають вражі кулі, \"гради\" – Усе, що шле нам ворог дуже злий: Осколки, \"смерчі\", міни і снаряди, Бо \"брат\" зі сходу став для нас страшний. Вертайсь додому, синочку рідненький, До тебе я всім серденьком горнусь. Моє дитя, синок мій дорогенький, За тебе, твою доленьку молюсь. Війна Війна... Бої... Дими... Заграви... Цього не можна осягнуть. Це пекло, бо снарядів зливи... А вороги все сунуть, йдуть. Втрачає рідна Україна Бійців і мирних, бач, людей. Страждає не одна родина, Бо рве війна дітей з грудей. Війна несе нам скільки горя... А скільки ранених, калік... Війна несе нам муки море... Без рук, без ніг... І це на вік. А скільки вдів, сиріт лишилось?! А матері сліз ріки ллють. А воїнам же жить хотілось... Хай подвиги добром вростуть. 69

Олександра Тарасенко Народ наш миру так чекає. Хай згинуть злії вороги. Хай Україна розцвітає. Ворожої щоб не було й ноги. Т.Г. Шевченкові Живе під сонцем України Безсмертна слава Кобзаря. Його слова повсюди линуть, Над ним горить ясна зоря. Його жахались можновладці, Його боялися царі. Тарас – це гордість українців – Кати вганяли пазурі. Тяжкі роки, роки заслання, Ні, не зламали Кобзаря, Несли надію, поривання, В віршах підносив трударя. Він став поетом всіх народів, Він світоч, він поет-борець. Його вірші – це спів свободі, Що линуть до людських сердець. Його вогненне слово віще, Що б'є із джерела життя, І ніжна пісня невмируща Нам світять шлях у майбуття. 70

Олександра Тарасенко На могилі Василя Стуса Стояла березнева днина, Яка уже весну несла. У небі пісня журавлина Тоді журливою була. Бо тут хрести, вінки, могили... На цвинтар київський прийшла. У церкві дзвони задзвонили. Весна вітрами загула. А це чия, чия могила? Могила Стуса Василя. Отут душа його спочила І прийняла її земля. За що, за що поет загинув? Бо слово правди він любив І трепетно до України Свою він голову хилив. За нас, за рідну Україну Поет поклав своє життя, Боровсь за неї до загину І за щасливе майбуття. Загинула в тюрмі людина, У камері помер поет. Його оплакує родина Разом з народом, як дует. А Стус Василь згорів дочасно, Пішов від нас у інший світ. Та пам'ять про борця не згасне І житиме багато літ. 71

Олександра Тарасенко Отак стою біля могили, Перебираю все в думках. Хай згинуть всі ворожі сили, А правда хай живе в віках. Л.В Костенко До 85-річчя Люблю читати творчість Вашу. Ціную Ваші я вірші. Бо все, написане вже Вами, Живе весь час в моїй душі. Знайомі Вам і покарання, Замовчування і хула... Та плідна нива, як світання, Добром і щастям проросла. Безкомпромісний, самобутній, Ви чесний, мислячий «співець Краси земної». Спів могутній. Ви щирий голос у сердець. А Ваш роман про Чураївну – Енциклопедія життя. Ця єдність з образом Вкраїни Малює наше майбуття. Ви стали гордістю народу. Талант Ваш дужий спалахнув. Від віршів маю насолоду, Талант на творчість надихнув. Я пані Ліні шлю вітання. Бажаю й далі ще писать. Несіть своє обдарування Для України й благодать. 72

Олександра Тарасенко У моїм селі Моє село - це альфа та омега. Село - це мій початок і кінець. Це той куточок райський, що від Бога, Де пахне і видзвонює чебрець. Завжди в моїм селі зоріла доля. З давніх-давен квітує тут земля. Духмяні запахи, краса із поля Спішать, летять, розносяться здаля. Отут трудолюбиві українці Ростили на долонях мозолі, Старались, дбали на полях гостинці, Щоб був достаток, злагода в селі. Тут я всі барви упускаю в душу. Чарують синьоокі васильки. Та польову я тишу не порушу. Усю красу сплітаю у вінки. У високості жайвори співають, А вітерець-пустун жита хита. А сокирки колосся підпирають. Так буде довгі-довгії літа. Хай завжди у селі цвіте калина. Хай множиться традицій джерело. Стояти буде вільна Україна, Допоки житиме моє село. Слова соковиті Слова, я скажу, соковиті. Слова, які пахнуть духмяно. До них я звертаюсь щомиті, До них в саму душу загляну. 73

Олександра Тарасенко Слова то ласкають, голублять, То трепетно нас обіймають, Цілують, безтямно так люблять, А то і в напрузі тримають. Слова зігрівають нам душу, Так щемно про долю розкажуть. А ще (я сказать про це мушу) Щасливу дорогу покажуть. Слова я черпаю з криниці, Криниці, що святості повна, Щоб випити кухлик водиці. Криниця – душа це народна. Слова добра Було багато мук і бід за вік. Я все це в вузлик зав'язала. Мені порадив мудрий чоловік Зробити так, досада щоб не брала. Живу, вслухаюсь в музику життя І тішусь пахощами раю, Ніколи щоб не знати вороття. Іду, де коник скрипочку ладнає. Така навкруг священна благодать. Чарує всіх бездонне небо. Так хочеться слова добра сказать, Бо їх сьогодні так нам треба. 74

Олександра Тарасенко Моє слово Моє серце бринить добрим словом, До людей моє слово летить. Воно грає червоним півоном, Моє слово співа, майорить. А я в душу всі барви впускаю, Щоб вони розростались й цвіли. Тоді маки червоні палають, Їх в вінки кучеряві сплели. Ріки плещуть завзято в долоні, А левади лягли в килими. І квітки вже цвітуть на осонні І не хочуть, не хочуть зими. Тут духмянить, росте материнка. Тут чебрець обізветься – поклич. Тут пишається кожна рослинка. Обіймає їх ніжно панич. Ця краса мені душу так крає. Золотиться ясна далина. Слово меж і кордонів не знає. Життєдайна хай пісня луна. Бо я українка Ношу тебе я, Україно, Завжди і всюди у душі. Стою на цьому до загину – Про це пишу в своїм вірші. На цій землі моє коріння. І я це з гордістю кажу. Мій рід посіяв тут насіння. Я не зруйную цю межу. 75

Олександра Тарасенко Навкруг краса на Україні. І я залюблена в свій край, У свій народ і завтра, й нині, Бо Україна – справжній рай. Пишаюсь тим, що українка, Несу традицій джерело. І цим живе в нас кожна жінка. Я хочу, щоб отак було. Благословенна будь,матусю Благословенна будь, матусю, Ти наші душі зігрівай. До тебе серцем пригорнуся, Бо ти нам щастя, справжній рай. Цілую ніжно твої руки І приголублюю вуста. Хай люблять діти та онуки... Життя так швидко проліта. Я подарую ніжні квіти, А ще улюблені пісні. Нехай приносять радість діти І блага щирі, неземні. Хоч буду дуже я далеко – Лечу до тебе на поріг, Лечу до тебе, мов лелека, Щоб поклонитися до ніг, Віддати шану за турботу, За теплоту, любов душі І за щоденную роботу – Хай завжди квітнуть спориші. 76

Олександра Тарасенко Рушники Пройшли роки. А їх пройшло багато. Прокопотіли зморені роки. На стінах в хаті, як завжди на свято, Розвішані, як птахи, рушники. Їх моя мама шила-вишивала. Вквітчала кольорами всі стібки Та у думках їм долю дарувала. Робить це було мамі із руки. На рушниках то мальви розцвітали Або жоржини жовті, нагідки, Червоні маки, сальвії палали Чи сині красувались васильки. А серед квітів і пташки співали, Які сідали просто на гілки. Вони добро усім пророкували, І ніби оживали рушники. Це мамочка мені лишила диво, Щоб пам'ятала я її завжди, Щоб я жила красиво і щасливо Й не знала суму, горя і біди. 77

Олександра Тарасенко Пробігти по росі Як влітку хочеться пробігти по росі, Змочити ноги у росу краплисту, Росу, яка блищить у всій своїй красі На сонячних промінчиках вогнисто. Роси багато на розкішнім спориші, Що в'юнко стелиться в дворі, біля дороги. Так хочеться зробить приємне для душі. А насолоду цю відчують ноги. Є роси, що з'являються після дощу. Є роси, що лягають тільки вранці. Однак таку я гарну мить не пропущу. Іду, радію, ніби йду на танці. Цвіте любов Шматочок щастя подарую, Кохана, зіронько моя. Тоді лиш радість я відчую, Коли тебе побачу я. Забути я тебе не в змозі. Тобою тільки я живу. Любов вже близько, на порозі. Цю нитку я не обірву. Приходять дні, дні життєдайні. Любов тріпоче, б'є крильми. Тоді серденька полум'яні Радіють та із ними й ми. Кохатись будемо вогнисто. Нехай цвіте, цвіте любов. А наше сонце променисте Серця зігріє знов і знов. 78

Олександра Тарасенко Тепле літо Тепле літо спочива в стодолі. Сіно із копиць туди звезли. А косили трави в лузі, в полі Й зберігати від дощу могли. Коники сюрчали так завзято. В травах бджоли і джмелі гули. Красувалось все навколо. Літо ж! Васильки і сокирки цвіли. А квітник отак перестарався. Айстра ніби вже на виданні. Чорнобривець в женихи зібрався. Інші квіти вже ведуть пісні. Літо лине, літечко сміється. Тепле літо з річки воду п'є. І ромашка зацвіте, проснеться. І \"куку\" зозуля прокує. Рання осінь До нас вже осінь завітала, Сполохані нам руки простягла, Скрізь по-святковому прибрала, Та літнє сонечко не зберегла. Куценькі дні уже настали, Холодну росу позбира трава. Колись в гаю пташки співали, Тепер лиш вітер пісню завива. 79

Олександра Тарасенко Дерева гублять своє листя, Усе навкруг німіє, завмира. А от калина на обійсті Несе красу. Для неї це пора. Кетяги сонечко шукають, Виблискують червоні ягідки. Вони нас в літечко вертають, А ми б вернулись в літо залюбки. Верба схилилась над водою – Строкате листя в річку опада. Осінній дощ не за горою. Це рання осінь, рання, молода. 80

Тамара ПІМУРЗІНА Тамара Пімурзіна (Слабоспицька) народилася 8 липня 1963 року у м. Ромни Сумської області. У 1980 році закінчила Роменську середню школу № 7. У 1980-1982 році навчалася у Дніпропетровському педагогічному училищі на дошкільному відділенні. Із 1982 по 1995 рік працювала вихователем у дитячому садочку. У 1996 році закінчила Глухівський державний педагогічний інститут, отримала кваліфікацію спеціаліста - викладач дошкільної педагогіки і психології. Вихователь. Перші поетичні твори надруковані у 2015 році. Ряд віршів надруковано у збірках: \"Антологія сучасної української літератури\" (Хмельницький, Видавець Стасюк Л.С., 2015 р.); Літературному часописі \"Барви\" (Хмельницький, Видавець Стасюк Л.С., 2016 р.); Літературному альманасі \"Сонячна палітра\" (Хмельницький, Видавець Стасюк Л.С., 2016 р.), колективній збірці «З Україною в серці». 81

Тамара Пімурзіна Є у кожного пристань своя Є у кожного пристань своя І своя незабутня стежина На планеті великій - Земля, Там, де батьківська рідна хатина. В мій чарівний і древній Ромен, В моє місто, найкраще у світі - З різних місць, континентів, земель, Мов птахи, повертаються діти. Щоб пройтись по знайомим стежкам, Щоб вклонитися рідному краю, Що у серці назавжди зберіг, Що не зітреться з пам`яті, знаю. Щоб згадати Ромен вечори І чарівні осінні світанки, Тихоплинні ті води Сули І духм`яні від пахощів ранки. Мій чарівний і древній Ромен Моє місто, найкраще у світі - Мов птахи, із далеких земель В ромен-край повертаються діти. Щоб зустрітися з юністю знов І поринути в спогади щирі, Де кохання ти перше зустрів, А, можливо, й останнє - єдине. Мій чарівний і древній Ромен Має магію чисту, незриму - Вабить він із далеких країв Земляків на малу батьківщину. 82

Тамара Пімурзіна Є у кожного пристань своя І своя незабутня стежина Для моїх земляків - \"пташенят\"- Це роменщини дружна родина. Стара хатина край села Стара хатина край села - Здається, в ній колись бувала... Перед очима, ніби враз, Дитинства книгу прогортала... Зимовий день - скрізь замело, Мороз за щічки, ніс щипає, В старій хатині за столом Бабуся внуків пригощає. Макітра теплих пирогів, Картопля, борщ - лишень із печі, І так цікаво все було, Нам з братом, ще тоді, малечі. В кутку почеснім - образи, На стінах - пожовтілі фото, Усі світлини в рушниках - Бабусі нашої робота. Вінок цибулі на стіні, Біля дверей, що йдуть у сіни, Калини кетяги - пучки, а поряд - Низки груш і яблук намистини... Нас сон зморив, і на печі Бабуся постіль розіслала. Через хвилину сон той щез... Бо піч ...фортецею нам стала. 83

Тамара Пімурзіна Мов вартові, із висоти Ми все навколо споглядали : Як бабця тісто на хлібці Допізна у діжі вчиняла. Як тітка в хату увійшла, Сказала - \"Віхола гуляє, Стежки знов зовсім замело, Мабуть, на гарні урожаї\" А потім - сон, все ж, переміг, До ранку піч нас зігрівала, Прокинулись аж під обід, Бабуся хліб вже допікала. По кухлю, дружно, молока, З окрайцем хліба запашного, І,на подвір`я ми чимдуж, Збивати килима пухкого... Дитинства спогади мої - Їх не зітруть роки ніколи... Які були щасливі дні В старій хатині тій, край поля. *** Уходят ветераны на покой, Перешагнув границы бытия, Окончив путь нелёгкий свой земной, Ни на кого обиды не тая. Полёт свой лебединый завершив, Уходят незаметно старики, Герои, закалённые войной, А в мирной жизни, просто - земляки. 84

Тамара Пімурзіна Уходят ветераны на покой - Герои той немеркнущей эпохи, Живую память унося с собой И оставляя лиш воспоминаний строки. Уходят ветераны на покой - Уходят тихо, скромно, как и жили. Уходят в небо, ввысь герои - земляки - Они ведь ни о чём нас не просили. Вот только , может , чуточку тепла, Внимания, что им не уделили. Сейчас вдруг понимаешь, а тогда - То \"не успели,\" то порой -\" забыли...\" Уходят ветераны на покой, Герои времени, легенды поколенья Живую память унося с собой О днях прошедших, времени мгновеньях. Волонтери Є професій у світі багато, В їх переліку - цю не знайти. Волонтерство - це стан твого серця, Волонтерство - це поклик душі. В сніг і в спеку і в люті морози, В дощ і вітер - вони у путі, Волонтери - відомі на Сході Це - надійна підтримка бійців. І якщо вже держава не в змозі, Чи не встигла щось вчасно здобуть - Ти замов волонтерам, герою - Через декілька днів привезуть. 85

Тамара Пімурзіна Є професій у світі багато, В їх переліку - цю не знайти. Волонтерство - це стан твого серця, Волонтерство - це поклик душі. Це - місток між домівкою й Сходом, Це - привіт від коханих, родин. З нетерпінням чекають повсюди Волонтерів із древніх Ромнів. Ніби рідні вже стали героям Посланці від роменських країв, Земляки - волонтери на Сході- Добрі янголи захисників. Є професій у світі багато, В їх переліку - цю не знайти. Волонтерство - це стан твого серця, Волонтерство - це поклик душі. Знов сніжинки в повітрі кружляють, Завтра знову в дорогу - на Схід. Волонтери шляхи визначають Там на їх вже чекають приїзд. Не для почесті чи нагороди Небезпечні долають шляхи Непомітні війни ці Герої , Волонтери - мої земляки. Прийде час і скінчиться жахіття, Стихне постріл останній війни, Складуть оди про вас ті Герої, Про яких піклувалися ви. 86

Тамара Пімурзіна Є професій у світі багато, В їх переліку - цю не знайти. Волонтерство - це стан твого серця, Волонтерство - це поклик душі. Життя \"Життя прожить - не поле перейти\" - Давно відомий вислів цей, мій друже, Буває все у нашому житті - І злети й радощі, щасливі дні й не дуже... ** Живе старенька в одному селі, Хатина непримітна потопає У цвіті вишень, яблунь навесні, А взимку - снігом все навколо замітає. Стоїть хатина на краю села - На тиждень двічі \"лавка\" приїжджає, Сусідів поряд майже вже нема, З \" собезу\" лиш хтось зрідка завітає. Живе старенька, плаче кожен день - Літа давно за обрій повернули І Господа благає щоб забрав До рідних, що навіки вже заснули. Життя своє \" прокручує\" весь час - І фільму чорно-білого не треба: Ось у дитинстві в спогадах вона - Підняв татусь її так високо, \"до неба\" Тут поряд, брат молодший і сестер Веселий сміх у вухах, як згадає, А матінка готує всім обід, І потім всю сім`ю свою скликає... 87

Тамара Пімурзіна А згодом - чорні дні, війна, Страшні роки і окупація ворожа І звістка, що змінила все життя, Ну і, звичайно, наша Перемога. І сподівались, вірили усі Що може десь закралася помилка, Що не загинув батько на війні, Постукає одного дня у вікна... \"Як тяжко було тату нам без вас, Як мамі тяжко було нас виводить \"в люди\", Зростила нас, хоч залишилася сама - Слова хороші чула про дітей усюди...\" А потім - юність, молоді роки Весілля, діточки, як і годиться, Синочок і дві донечки росли, Хатину збудували і світлицю... Роки минали, безперервно йшли роки - Вже діти розлетілися з домівки, Ось внученята вже щебечуть у дворі- До бабці відправляли завжди влітку... Знов час минав, невпинно плинув час - Вже чоловіка схоронила і стару матусю, А у волосся непомітно, ніби враз, Вже сивина вплелася в поріділу косу. Сидить бабуся, згадує літа, Перебирають руки пожовтілі фото, Сльоза гірка скотилася сама І в спогади знов поринає, у минулі роки... 88

Тамара Пімурзіна Немає брата вже молодшого, сестер - Одна вона зосталась в цьому світі, Надія лиш була що на дітей, Але Господь по-іншому намітив... Життя пройшло перед очима геть усе, Тяжке настало бабці сьогодення - Свій \"хрест\" земний усе життя несе І тужить, плаче кожен день старенька. За два останні роки - море сліз І горя їй дісталося чимало, Бо донька і невістка в вічність відійшли, А потім - сина й зятя враз не стало. Навідує молодша донька лиш, Але й сама хворіє без зупину, Від того туга в бабці й море сліз, Що додає тій клопотів у днину. А внуки, внуки... у них клопоти свої - Столиця їх вогнями заманила, Живуть в столиці десь вони І... дуже, дуже їх життя змінило. Сидить старенька, фото ледь трима, Тремтять від спогадів її старечі руки І просить Господа, не просить, а блага, Щоби скінчилися її щоденні муки. Немає сил вже згадувать життя, Тяжким воно для неї стало нині, Не тому, що коли і хліба мо нема, А тому, що дітей вже схоронила... ** 89

Тамара Пімурзіна А скільки їх бабусь отак живуть Хтось із рідні, чи просто лиш - сусідка А внуки по \"столицях\" десь живуть І про стареньких згадують лиш зрідка. Дитячий лист захисникам Дівчинка пише листа на війну: \"Благаю, почуйте дитину малу, Край мій від ворога ви захистіть, І з України його проженіть\". Пише дівчатко маленьке листа, Літери всі ще не знає сповна, Сум в оченятах, видніє сльоза, Ніби доросла, \"друкує\" листа. Ось рученятко виводить слова: \"Повірте, молю за вас Господа я Щоб повернулись додому живі, Щоб оминули вас кулі страшні. Я янголятко зробила для вас - Хай захистить у боях повсякчас\" - Пише дівчатко листа на війну, Де захищають країну в бою. \"Здолаєте ворога, вірю в це я, Бо Україна - єдина сім`я, Бо кулачки я тримаю за вас - Захисники ви надійні у нас.\" *** 90

Тамара Пімурзіна Балада про героя Пам`яті Героя-земляка Олексія Приходько У місті древньому - ровеснику столиці, Що височить на берегах Роменки і Сули, Хлопчина жив звичайний, як і інші, Ім'я мав мужнє, милозвучне - Олексій. Був добрим і турботливим він сином - Надією і гордістю батьків, Він був, як сонечко те, - лагідним, привітним, І прикладом для інших дітлахів. У школі № 7 навчавсь хлопчина І здібності до всього гарні мав : Спортсмен, організатор, молодчина, Навколо себе завжди друзів він збирав. А потім коледж і, мабуть, кохання перше І плани- мрії на життя своє складав. Прийшла повістка згодом з військомату - Захисником Вітчизни не вагаючись він став. Сподобалась професія військових - І залишився Олексій в строю, Щоб спокій України захищати. Щоб боронити дім свій і сім`ю. Хоробрим був і не ховавсь за спини Своїх однополчан- товаришів, Не прагнув він війни- про мирне небо мріяв, І в силу перемир'я вірив теж. Але в хвилини перемир'я, підло, Зненацька ворог розпочав обстріл... Поліг в бою хоробрий воїн з Ромен- міста, І назавжди лишився хлопець молодим. 91

Тамара Пімурзіна В останній путь Героя проводжали- Роменщина в скорботі вся була І плакала природа в надвечір'ї За Олексієм з древнього Ромна. Схиляєм голови перед Героєм низько, Вклоняємось його згорьованим батькам, Що виховали справжнім чоловіком сина- Надійним, мужнім воїном -захисником. Герої не вмирають- всім відомо, Ти в пам'яті залишишся живим, Батькам- ти сонячним промінчиком всміхнешся, І зіркою вечірньою ти зазирнеш у рідний дім. Герої не вмирають - пам'ять вічна, Герої не зникають назавжди, Твоїм ім'ям назвуть , напевно, площу в місті, Чи , може, школу, у якій навчався ти... Ой, Олексій, Альошенька, хлопчина- Шепоче у журбі роменський край, Тобі хай буде пухом ніжним, лебединим Земля, за котру ти життя своє віддав. Сім`ї Дудка присвячую. Сини Мій розум відмовляється сприймати, А серце кров`ю обливається, слізьми - Це не війни далекої болючий спомин, Це не відлуння тих подій через роки- Це сьогодення наше, дійсність це... 92

Тамара Пімурзіна ** Жила сім`я одна звичайна - Матуся, батько, дітлахи: Чарівна донечка -лебідка І два синочка, два орли. Жили вони , росли - зростали, У дружбі, злагоді жили, Батьки, звичайно, - працювали, А дітки - як з води росли... Сини окріпли і змужніли, Матусі радість - два орли, А батька - гордість , і на старість Надія, поміч - їх сини. Але підступно , нечекано В наш край нагрянула війна - Кривава, підла, нетипова, Неоголошена, страшна. На захист рідної країни Пішли сини їх без вагань, І воювали вони славно, Бо боронили дім і край. З початком осені неждано Прийшла до них біда у дім - Смертельні опіки отримав В бою молодший із синів. Всі сподівалися на диво, Найкращі лікарі були, Молили Бога за дитину - Лиш врятувати не змогли. Тяжка година, мить розлуки - В землі синок їх спочива І янголом уже небесним З Висот на рідних спогляда. Велике горе у родини Матусі серце розрива, А тут ще думка, знов про сина, Про старшого не покида. 93

Тамара Пімурзіна І серце крається у неньки, Біль серце матері стиска - Чому від старшого синочка Давно вже вісточки нема? Думки страшні всі і погані Вона від себе відганя- Можливо, десь лікує рани, Можливо, пам`ять підвела. Немає спокою матусі - У двері стукає сама, Щоб звісточку якусь про сина, Дістати... бо ж іде війна... Немає слів, щоб розказати, Не знаю, як це пережить, Але жахлива звістка знову Прийшла до них недавно в дім - Їх старший син в бою загинув, Не вийшов влітку із \" котла\" Лежить в землі, як невідомий На берегах ріки-Дніпра... ** Мій розум відмовляється сприймати, А серце кров`ю обливається, слізьми - Це не війни далекої болючий спомин, Це не відлуння тих подій через роки.- Це сьогодення наше, дійсність, горе це... Хотіла б у \"братів\" я запитати - Чому нас не злюбили ви ? Коли? Чому в наш час синів-орлів хоронить мати? Чому батьки сивіють від біди? О Боже милий, Господи Всевишній , Дай сил батькам це горе пережить, Дай РОЗУМ тим, хто все оце затіяв, Дай РОЗУМІННЯ їм, що вже нікого не вернуть.. 94

Тамара Пімурзіна Зима у вогні… Зима у вогні - вже три роки минуло... Зима у вогні - ніби вчора було... Студентів ряди і Майдану мільйони - Нове розуміння в ту зиму прийшло. Зима у вогні закарбує навічно Порив благородний до змін на землі, Де праділи наші жили споконвічно - На краще змінити онуки прийшли. Зима у вогні - в нашій пам`яті вічно Подій тих буремних не згасне свіча - Як падали люди від куль на узбіччя, Як Сотня Небесна на небо зійшла. Зима у вогні - вже три роки минуло - Багато змінилось, травою зросло , З Небес споглядає та Сотня одвічна Чи смерть недаремною їхня була. Нам докір німий надсилають незримо - Від чого цурались... до чого прийшли... А вбивці їх й нині гуляють по світу - Від кари, вважають, спасіння знайшли. Не відають нелюди - кара настане, Небесна настане, якщо не земна, І кожен віч-на-віч із Господом стане - Отримає кожен ту кару сповна... Зима у вогні ... вже три роки минає... А біль не згасає від втрати в рідні І кожен з них досі надію плекає, Щоб рідні вернулись... хоча б уві сні. 95

Тамара Пімурзіна Патріот Патріот - не лише вишиванка, Не потік \"гарних\" слів, - \"як завжди,\" Патріот - це любов до останку, До країни, що в серці, в душі. Це не \"моді\" прийдешній данина, Ось \"учора\" були - \" не такі\", Не відмова і від покоління, Де родились, в якому зросли. Патріот - це любов до країни, Що народження чула твій крик, До землі, що опорою була, Коли вперше по ній ти ступив. Патріот - це повага до краю, Де корінням те древо вросло, Що початок бере твого роду, Що на світ і тебе привело. Патріот - це повага, звичайно, До традицій і мови батьків, До могил своїх пращурів, предків, До стежин, по яким ти ходив. Патріот - це коли без піару Серця поклик виконуєш ти, Не для \"подвигу\", знаності, слави - Не чекаєш нічого взамін. 96

Тамара Пімурзіна Патріот - це не той, хто назветься, Б`є у груди, говорить слова, І не той, хто на горі чужому Підло славу свою нажива. Патріот - як багато сьогодні говорять, Так про себе, кому вже не лінь, А у дійсності справжніх, достойних - Із десятка - мабуть що - один. АТО \"Сьогодні сім вбитих, а вчора - один,\" - Статисти рахунок виводять в \" ефір\", Немов про футбол... не країни синів Життя обірвалося \"не на війні \". У нас \" не війна\", нам говорять - АТО, А горе приходить в родини давно У чім завинили? І чому - вони? Питання довіку , як біль, у рідні... Хтось плаче за сином, в жалобі сім`я, Дружина з дітьми залишилась сама Як дітям сказати, що тата нема? Що згасла дочасно життєва зоря, Що в мирній країні, у час \"НЕ ВІЙНИ\" 97

Тамара Пімурзіна Загинув їх батько на рідній землі. Вже третій рік поспіль триває АТО, А горя і сліз вже достатньо було \"Врожай\" свій збирає злодійка страшна. Чом в край завітала? В країну прийшла? \"Проспали\", можливо, \"осліпли\" \"верхи\"?- Хоча, і \" простих\" переймає не всіх Хтось чути не хоче те слово -війна, А хтось у Єгипті від спеки \"стражда\" На Сході у спеку теж мріють бійці - Про... кухоль холодної просто - води... Немає, немає \"культурних\" вже слів Ніхто не поверне живими синів, Без батька зростатимуть діти малі... А \"мирні\" ? -у чім завинили вони? Коли не роки вже рахують, а дні, Не мріють про море, чи \"теплі краї\", А мрії, напевно, у них лиш одні - Щоб вижити якось у цій \"не війні\". Коли для \"верхівок\" обох \" не війна \" А гра у війну, найжорстокіша гра. Коли по мішеням , живим , а не в тирі Стріляють, хто вчора жив в злагоді й мирі. З Донеччини звістка недавно була - Знайома у розпачі, сил вже нема, Говорить -\"Мы здесь никому не нужны, Считаем минуты что прожили, дни, Я верила так в Украину свою, Но нет уже сил мне смотреть на войну, И жить ежедневно за жизни боясь, Мы им не нужны, а нужна им земля Без зданий, людей, \"градом\" выжженый путь, А мы... как нибудь, ... как нибудь...\" І що заперечиш, бо це ж \"не війна\", Можливо, \" стратегія\" в когось така , І хай \" не війною\" війну ви зовіть - Коли закінчиться \"АТО\" хоч скажіть? 98

Тамара Пімурзіна Різдвяне бажання дитини Недавно в гостинах була у мене Внученька люба, дівчинка мила, Швидка, як дзига, скрізь все встигає: І казку цікаву мені розкаже, І пісеньку гарну теж заспіває, А ще - допоможе прибрати в хаті, А то - влаштує нам з дідом \"театри\". Згодом чую - тиша настала - Незвично якось у хаті стало. Пішла подивитись - куди поділась? Де заховалась? Чим захопилась? Дивлюсь - над письмовим столом схилилась Така сумна і щось на аркуші пише Питаю: \"Люба, чом така тиша? Чому сумна ти, моя принцеса?\" \"Пишу я, бабцю, листа солдатам, Що від війни всіх нас захищають, Захисникам, що зараз на Сході Їм мабуть тяжко в таку негоду. Прохаю дуже, щоб нас захистили І щоб війну до нас не пустили. А ще -я Господа дуже благаю, Щоб дав їм сили в бою з ворогами, Щоб повернулись живими додому До діток рідних, своєї родини. Ось янголятко я їм змайструвала, Щоб захистило в бою з ворогами. Давай відправим мій лист солдатам, Можливо він дійде і прочитають Що написала, про що прохаю, Що всіх живими додому чекають...\" На внучку рідну я подивилась І враз сльоза по щоці скотилась: \"Моя ти зіронька, внученька люба, Як до такого ти здогадалась?\" \"Я часто, бабцю, не сплю ночами- 99

Тамара Пімурзіна Боюсь, що війна прийде в дім наш з вами\". Ну, що ти, люба, нас захищають І ворогів сюди не пускають. Будь спокійна і йди гуляти, Надійні наші бійці - солдати\"... Велике серце в малої дитини- Шість років лишень моїй внученьці милій. Думки дорослі і мрії дитячі Не про забави чи \"викрутаси\", А про серйозні дорослі речі,- Що вже торкнули й дитячі плечі... Хто розв`язав цю війну прокляту - Тому не буде прощення кату - За смерть, розруху,за сльози дитячі, За думи сумні малого дитяти, За дитинство, обпалене війною страшною, Що докотилась і до нас із тобою. З Різдвом христовим, захисники Різдвяне свято, як завжди - мороз, Сніг зранку у танку кружляє, Хтось в теплій хаті за столом, А хтось - на Сході свято зустрічає. В окопах, бліндажах, на холоді бійці- Звичайні вчора хлопці і мужчини, Сьогодні - України ви захисники, Надійний щит для мирної країни. Бажаю вам здоров`я і добра, Бажаю щастя сім`ям і родинам, Щоб швидше закінчилася війна, Щоб Україна жила мирно і щасливо. 100