Антологія суч. укр. поезії

Це розмовляєш ти зі мною Й рядки мені даруєш ці. Це ти всміхнулася весною, Щоб синім проліском я цвів. Надій моїх гілля зелене, Ласкаве сонечко моє, Щемливе щастя, незбагненне, Невже ти й справді в мене є? Я птаха сильного побачив Із теплим іменем Любов. Своїй я долі щиро вдячний І за пір’їночки його. Лист до коханої Вляглися хуги білопері, Сховавши в крилах вітру свист… На голубих снігів папері Я вам пишу думками лист. Далекі ви, як мрій причали. Листа снігам байдужий зміст, Та, може, сонце прочитає І вам його переповість. Чи з сторони моєї птаха У край ваш зробить переліт І у вікно до вас без страху Відстука щирий мій привіт. Зима мине, зима відступить. Я вірю, вами живучи, Й до мене щастя хоч заблудить, Завжди до інших ідучи. Я обніму його, як друга, І залишитись попрошу… ~ 201 ~

Лише б не звіяла все хуга, Поки я лист вам допишу. *** Як пережить мені оцю зиму Обмерзлих наших кригою стосунків?.. В свій біль важкий і твій гіркий візьму Геть гордощів відсунувши лаштунки. Твоїх розшаленілих слів гроза Чимдуж пере мене несамовито… Та глянь, в душі моїй немає зла, Вона тобі до обрію відкрита. Візьму на себе я усю вину, Щоб заздрощі розлукам не раділи… Ти в відчаю мого трясовину Схили хоч гілочку надії… *** Тримаю трубку телефону, Як ручку від твоїх дверей… Ввімкнулось в космосі бездоннім Душі невидиме реле. У штормовім ефірнім морі Сигнал до тебе вдаль летить, Й мені здається у розмові, Що лиш за крок від мене ти. В нічному небі зорі спіють, Кружляє листу мокрий рій, Й над світом осені тепліє Чарівно-чистий голос твій… Летять авто. Вогнів гірлянди Сплелись у сяючих вінках. Моє обличчя вітер гладить, ~ 202 ~

Немов твоя легка рука. Про тихе щастя вечір мріє, Й красою мить така рясна, Що я уже не розумію, Надворі осінь чи весна. *** Полонить душу смуток яничаром, І колять серце сумнівів мечі… О, як кричить мені твоє мовчання В самотності під місяцем вночі. Ти водночас небесною й земною Прийшла неждано так у всесвіт мій, Й кометою сяйнула наді мною, Щоб розминутись у сузір’ї Мрій. Украв тебе проблем життєвий космос. Навкруг вже інший день і час шумить. Та вдячний я тобі за те і досі, Що шлях мій освітила хоч на мить. ~ 203 ~

Тетяна Пелепей Я народилася 22 березня 1966 року в селі Андріяшівка в сім’ї звичайних сільських трударів. Тато - Іван Сергійович - шофер-пожежник, все життя працював у місцевому колгоспі, мама – Марія Павлівна – продавець сільпо. Недаремно кажуть , що все починається з дитинства. Ми з сестрою зростали в атмосфері добра, любові, шани до народних звичаїв і традицій, рідної мови, пісні. Гадаю, що любов до рідного слова у мене з дитинства. У 1973 році я пішла до першого класу Андріяшівської школи. До цих пір пам’ятаю, як пахне школа фарбою, новенькими підручниками і зошитами, трішки чорнобривцями та айстрами. З першого дня і навіки я ~ 204 ~

полюбила свою першу вчительку Деркач Г. І , школу і все, що з нею пов’язане. З безмежною повагою завжди ставилася до своїх вчителів. Особливе захоплення в мене викликали предмети гуманітарного циклу - мова й література і, звичайно ж , вчителі – предметники . З глибокою вдячністю і теплотою згадую незабутніх Сірінько О.М.,Заєць Т.М.,Олійника Г. Н., Лисенко В.В.,Башту С. Г… Рішення стати вчителем російської мови та літератури прийшло після знайомства з поезією О. Блока, С. Єсеніна, В. Маяковського. З 1983 року я студентка Сумського педагогічного інституту імені А.С. Макаренка. Через рік, у вересні 1984 року одружилася з простим сільським хлопцем Пелепеєм Іваном Васильовичем , у шлюбі з яким живу вже тридцять п’ятий рік. Він – моя підтримка і опора, моя спина і мої крила. Він ладний втілити кожну мою мрію, підтримує у будь-яких забаганках і поїздках: чи шкільна екскурсія, чи театральна вистава в обласному центрі, ба, навіть тижневий тур Європою – ніколи жодних нарікань чи проявів невдоволення. За цю любов, підтримку, розуміння я йому безмежно вдячна. Разом з чоловіком ми виростили і виховали трьох дітей - сина і двох доньок. Сьогодні допомагаємо ростити внуків. Писати я почала після сорока років. Вперше з власним віршем «Моє село - маленька батьківщина» вийшла на сцену сільського Будинку культури у 2011 році. Схвальні відгуки односельців надали мені впевненості й натхнення. Відтоді беру участь в різних концертах, заходах, літературних читаннях. З 2016 року – я член громадської організації літературне об єднання «Дивослово» (керівник Т. С. Лісненко). Друкувалися мої вірші в міськрайонній газеті «Вісті Роменщини», в колективних збірках «Дивослова» - «З Україною в серці» , «Третя весна», «І пером , і серцем», а також у збірках видавництва «Лілія» «Дякую тобі» та «З Україною в серці». Патріотична, пейзажна, громадянська лірика , на мій погляд, вдається найкраще. Нещодавно ~ 205 ~

випробувала себе в більш тонкій сфері – пісенній. Вийшло. Так з’явилися «Пісня про школу» та «Весільна» . Живу, працюю, творю, несу свої думки і почуття на розсуд читачів. Серед своїх учнів знаходжу юні обдарування. Приємно, що моя учениця Рябенька Людмила, нині студентка факультету журналістики Кременчуцького університету імені М. Остроградського теж є членом громадської організації літературне об єднання «Дивослово», пише чудові вірші. А Мельник Олена, учениця 10 класу та Геращенко Каріна , учениця 8 класу - постійні учасники, призери і переможці різних поетичних конкурсів. Сподіваюсь, що вірші,вміщені в цій збірці, знайдуть свого читача. Не варто шукати в них таємничих образів, дивовижних метафор, завуальованого змісту, нічого подібного тут немає. Це просто частина моєї душі, мого світобачення,це моїх думок віршовані рядки… Маленька батьківщина Мої вірші — миттєвості життя, У них усе: і вічне, і буденне, Там про любов, надію, каяття, Про світлі мрії й клопоти щоденні. Читачу, любий, строго не суди, Я не поет, я тільки лишень вчуся, У царство слова сміливіше йди, Найпотаємнішим з тобою поділюся... Моє село, маленька батьківщина Колись давно брати Андрій та Яшка, (А може то козак був Андріяш!) Тут поселились і відтоді Андріяшівка - Поселення це стали називать. ~ 206 ~

Тут річка з кришталевою водою, Густі ліси, родючая земля, Тут все такою дихає красою: Луги, гаї, заплави і поля. Ішли роки, мінялися століття, Поселення ділилось на кутки, Переживали грізні лихоліття Горби, Зацарина, Підгай і Мельники. Артіль, колгосп, радгосп і агрофірма… Який нелегкий і тернистий шлях! Село зростало, будувалось, кріпло, Ось «перестройка» – і усьому крах. Поля позаростали бур’янами, Мов язиком злизало хутори, Неначе привиди стоять руїни-ферми, Сумують без роботи трударі. Ніщо не вічне – це закон природи, Мов сон лихий минулось, відбуло. Таки з’явився на селі господар, Загомоніло, ожило село. Ім’я господаря звичайно ж вам знайоме - Михайло Йванович Шевченко - фермер наш, Він агрофірму заснував чудову, Сьогодні «Урожай» дає високий клас! А люди у селі хороші, щирі, Невтомні хлібороби, хазяї, Плекають хліб, живуть в достатку й мирі, Дітей привчають праці на землі. Є у нас ким пишатися по-праву, Хоча б Шевченко – наш Герой, земляк, Усю війну провоював на славу, Бив ворога його відважний полк. Або Олійник, славний наш Григорій - Поет, художник, вчитель, друг дітей, Він все життя пропрацював у школі, ~ 207 ~

Вчив мову шанувати і людей. Село живе – гудуть машини в полі, Працюють хлібзавод і дитсадок, Дитячий щебет чується у школі, Дзвінок невтомний кличе на урок. І на току весь день кипить робота, Торгівля жваво йде в центрі села, І храм будується – наш біль, наша скорбота І пам’ять, що зруйнована була. А біля храму гордо височіє Старий, кремезний дуб – сторож віків. Ніхто сказати точно не зуміє, Хто і коли садив його, ростив. Той дуб – наш оберіг, Священний символ І літописець нашого села, Уся історія: здобутки, втрати, війни, Мов на долоні в нього пролягла Упевнена, що скептик запитає: - Невже у вас все гарно, ідеально? - Невже ніяких бід, проблем немає? Настільки все, що сказано реально? - Звичайно ж, є проблеми й негаразди, Таке життя, куди від них подітись?! Але на те ми - люди, ми - громада, Щоб все змогти, здолати, не змиритись! Дивлюсь навколо і душа співає, Село моє, мій славний отчий край! Хай Бог тебе від бід оберігає, Живи, трудись і чорних днів не знай!!! ~ 208 ~

*** Співає на шовковиці шпачок, Він з вирію недавно повернувся, Ще з неба тихо падає сніжок, Але той спів у серці відгукнувся. Вже йде весна неспішною ходою, Зима змагається ще за свої права, Та скоро світ умиється водою, Зазеленіє молода трава. І на душі так трепетно чомусь, І радість,мов сльоза бринить на віях, Весна зимі шепоче: «Не скорюсь!» Зникає туга, ожива надія... *** Скільки краси в природі, скільки форми? А чого варті колір, аромат! Милують око соковиті барви, Чарують і хвилюють не на жарт. Бузок, конвалія, тюльпан або нарцис, Розкішна лілія і ніжний дух троянди, П’янка півонія і запашний ірис, Чебрець, ромашка, пряний подих м’яти... Таке все миле серцю і святе, Бентежать душу аромати дивні, Всевишньому я дякую за те, Що народилась тут, на Україні... ~ 209 ~

Людське життя – чотири пори року У кожнім році є пори чотири: Весна і літо, осінь і зима, Хотіли б ми цього, чи не хотіли, Але так є, змінити щось дарма. Так світ влаштований, що все іде по колу, Земля у часі й просторі летить І рух її не зупинить ніколи, І кожну мить життя не повторить. Високе небо, сонечко сміється, Доносяться пташині голоси, В природі ця пора весною зветься, В ній стільки щастя, радості, краси. Весну-красуню літечко міняє, Розсипле щедро барви навкруги, Теплом усе сердечно обігріє, Наповнить співом і поля, й луги. Ще пройде час, і на порозі осінь, Світ зафарбує в жовті кольори І морозцем жоржини приморозить, Пришле дощі холодні та вітри. А там, дивись, зима не за горами, Метілі, хуртовини принесе, Засипле світ сліпучими снігами, В глибокий сон порине геть усе. Той сон такий тривалий, що здається Не буде йому краю і кінця, Але в природі так воно ведеться, Що знов весна постукає в серця! Все оживе, до сонця потягнеться, Скреснуть сніги, заграють ручаї, Пташина з вирію додому повернеться, Знов задзвенять ліси, луги, гаї... ~ 210 ~

Людське життя – це також рух по колу: Народжуємось, дужаєм, ростем, Навчаємося, стремимось угору, Вперед невпинно долею ідем. Дитинство – босоноге і прекрасне, Воістину це золота пора! Із чим його ще можна порівняти? Подумай, ну, звичайно, це весна! Тобі 17-18 років? Пора цвітіння, любий друже, знай – Ти робиш перші вирішальні кроки, Оце і є твій теплий, щедрий май. Минуло двадцять – літо наступає, Твори, працюй, навчайся і шукай! Ніщо не вічне, літо теж минає, Живи наповну, але пам'ятай. Створи сім'ю, зроби собі кар'єру, Дітей народжуй – в них лиш сенс життя. Чи вистачить твого потенціалу? Не бійся, вистачить, уникнеш каяття. Бо зрілість – це пора, коли людина Сягнути може будь-яких висот. А час іде, нестримно і неспинно, Дивись, і осінь стука у вікно. Вона приходить, як завжди, нежданна, Непрохана і, дійсно, невпопад, Літа пливуть байдужі, невблаганні, Гляди, вже відшуміло шістдесят… Ще й сонце ніби світить, та не гріє, На коси, наче паморозь лягла, Ще стільки планів, задумів, надії, Але у спину дихає зима. І час летить, неначе каруселі, Все більше справ, все менше сил могти, Як правило, пустішають оселі ~ 211 ~

І розумієш: вже не довго йти... Але зима – не привід сумувати, Кожна пора потрібна неспроста, Життєву мудрість мусим передати Нащадкам. Хай панує доброта! Подбай про те, щоб не порвалось коло, Щоб знов прийшла весна після зими. І хоч в цей світ не прийдемо ніколи, В потомках наших житимемо ми!!! Моя чорнобильська весна Я добре пам'ятаю ту весну: Кінчався квітень, зелень проростала, Прокинувшись від затяжного сну, А я на свого первістка чекала. В жіночому житті бувають дні, Коли ти вся в очікуванні дива, Коли думки замріяно ясні, І ти сама піднесено щаслива. А навкруги була така краса! Сади у білім цвіті утопали, Дзвеніли різноспівом небеса І в селах землю сіяли-орали. Що згадувать? Було все, як завжди, Люди жили і про майбутнє дбали, Проте страшної чорної біди Не кликали, не ждали, не чекали. Вона прийшла сама і на весь світ Тоді умить прославився Чорнобиль. Бодай ніколи, аж до скону літ, Такої слави не зазнать нікому! ~ 212 ~

Руїни-села, привиди-міста І тридцятикілометрова зона, І не одне загублене життя, І не одна понівечена доля... В той рік моя чорнобильська весна Скінчилась в травні – народила сина. Затьмарювалась радість та ясна Посвідченням – «чорнобильська дитина». Вже стільки літ , а наче одна мить, Трохи присіло, звиклось, призабулось. Але душа неспокоєм болить: Щоб лихо те до нас не повернулось! «Зірка Полин» засяяла над світом… Які слова! Немов рядок із пісні… Насправді ж материнство й «мирний атом» Поняття таки зовсім не сумісні... 2011 р. Ветеранам Ідуть у вічність сиві ветерани – Останні свідки лютої війни. Хвороби, старість, ниють давні рани, Але не звикли скаржитись вони. Така вже їм лиха дісталась доля, Війна вогнем палючим обпекла. На бій, щоб рідні захистить роздолля Їх Батьківщина-мати підняла. ~ 213 ~

65 Великій Перемозі, Що кров’ю здобували у борні. Їм все частіше в сни приходять друзі, Залишені десь на фронтах війни. Вже 65 років промайнуло. Як швидко і нестримно мчать літа! Але ніщо не стерлось, не забулось, В далеку юність пам’ять поверта. Рік 41-й, червень, 22-ге... Та чорна дата, що змінила світ, Їм не забути розпачу і туги, І мирних мрій перерваний політ. Пригадують землянки і окопи, Бої, атаки, втрати, кров і смерть, Ворожих танків рев, гул канонади І те, що душу сповнювало вщерть: Надії вогник, віра в Перемогу, За Батьківщину, матір і дитя, Щоб жити в мирі люди мали змогу, Наблизити щоб світле майбуття! Сидять в німій зажурі ветерани – Останні свідки лютої війни. Найбільше їм болять душевні рани, Але не звикли скаржитись вони. 2010 р. ~ 214 ~

*** Весни початок на календарі, А лютий заходився лютувати. Забув, що має 28 днів І березню не хоче поступатись. Січе морозом, снігом засіва, Холодним вітром навкруги шугає, Старається, та якось все дарма. Нікого те старання не лякає. Є березневий день, коли сніги, Морози, хуртовини всім байдужі, Бо усмішки квітують навкруги І теплим сяйвом зігрівають душі. Це свято – Міжнародний день жінок І здавна так в народі повелося, Що всім жінкам сплітаємо вінок Із вдячності й бажань, щоб все збулося. Бо жінка, хто в історії народу? – Свята Мадонна, мати і сестра, Порадниця і берегиня роду, Криниця мудрості, терпіння і добра. Нехай вона повік не обміліє, Хай щастя випромінюють літа, А доля хай любов’ю обігріє, Ти, жінко, вічна, грішна і свята! ~ 215 ~

*** Стоїть амбулаторія в селі, Берези та ялини – рай та й годі! Спішать сюди дорослі та малі, Але, на жаль, спішать у час негоди. У того – зуб, а в того - голова, Якого тільки лиха не буває! Почути обнадійливі слова Сюди ми час від часу поспішаєм. Нас лікарі зустрінуть на порозі, Спокійно-строго вислухають нас І, звісно, допоможуть, якщо в змозі, Підтримають завжди в нелегкий час. Вони складали клятву Гіппократа: Стояти у здоров'я на чолі, Тому людей, що в білому халаті, Шанують всі у місті та в селі. А раптом вийде так, що не поможуть Ні ліки, ні рецепти, ні слова, Людина ж смертна, - знає про це кожен, Тримайтеся, таке на жаль бува. Бо лікар - це не чарівник, не Бог, На все, в народі кажуть, Божа воля, І кожен має свій життєвий шлях, І в кожного своя фортуна-доля. Але коли немилий білий світ, Й пекельний біль нам тіло розриває, На допомогу прийдуть лікарі, Бо свою справу вони добре знають. ~ 216 ~

За цей неспокій, витримку, турботу Складаємо Вам шану, лікарі, За повсякденну нелегку роботу Низький уклін Вам, любі, до землі! Осіннє Як непомітно літо відійшло! В теплі краї полинуло з птахами, Туманом сивим впало за село, Чи в спраглу землю увійшло з дощами? Коротші дні і прохолодні ночі, То заморозки вранці, то туман, Душа з теплом прощатися не хоче, Мить бабиного літа – лиш обман. Красуня осінь трьох своїх синів До нас прислала землю прибирати, Сад готувати до зимових снів, Птахів у вирій спішно проводжати. Вже вересень гостинно всіх частує Багатствами, що їх дала природа, То теплу, світлу днину подарує, А то, дивись, напустить прохолоду. А слідом жовтень з пензлями в руках Ліси, гаї обійде, пофарбує, Залишить землю в теплих кольорах, Пейзажі в позолоту облямує. Холодний, непостійний листопад Байдужий до краси і позолоти, Дощем умиє почорнілий сад, Дозволить розгулятися негоді. ~ 217 ~

Вже зовсім скоро інший краєвид На зміну прийде хмурості осінній, Зима замінить непривітний вид, Прибравши землю в білий сніг та іній... *** За вікном XXI століття, А земля свій продовжує плин І які б не були лихоліття, Вихід в людства є тільки один: Зберегти на прекрасній планеті Рід людський, захистити життя, Щоб до сонця всміхалися діти, Щоб щасливим було майбуття. «Світ врятує краса», - мовив класик, Ці слова відгукнулись в серцях, А чи є щось гарніше за матір Зі здоровим дитям на руках? *** Чомусь здається: все найкраще десь, - В іншому місті, області, селі, Що нам до тої слави просто зась, Наше село – піщинка на Землі. Жили ж де-інде видатні особи, Державні чи культурні діячі, Хоч і трудящі люди в нас, немов би, Проте лиш хлібороби-сіячі... ~ 218 ~

Нема відомих вчених і акторів, Художників, поетів, співаків, Щоб їхня слава линула за море, Сягала всіх земель, материків. А що є слава? Та ж вона, як дим, Від неї тільки зайва всім морока, А ми – прості, живем собі, творим, У клопотах минає рік за роком. Кожна людина наша – індивід, Єдина й неповторна на віки, Лиш треба придивитися як слід, Хто чого варт. Приміром, ось жінки... Дружини, доньки, сестри, матері, Та ж в них історія всього мого народу, Цілюща сила матінки-землі І стежка, що веде з роду до роду. Жіноча доля... Хто її збагне? Хто вислухає, серцем зрозуміє? В ній так сплелося радісне й сумне, Любов і біль, зневіра і надія... Щасти тобі, о жінко, ти свята! Своє призначення знаходиш в материнстві, Цей світ твоя врятує доброта, Любов і пісня над дитям в колисці... *** У кожної людини на землі Є таке місце і воно єдине, Байдуже де у місті чи в селі, Що називається маленька батьківщина. ~ 219 ~

Там рідне все і в кожного своє: Ліс,річечка чи волошкове поле І манить, і спокою не дає, Відгукується радістю і болем. Це край, де ти робив найперші кроки, Де пізнавав любов, добро і зло, Де черпав найважливіші уроки, Як затишно і гарно там було! Де б ти не був, яким би ти не став, Багатим і успішним, і відомим, В думки приходитимуть верби, кладка,став І стежка, що завжди веде додому... Доле моя, маленька батьківщино! Колиска отча,славний рідний край! У снах і мріях я до тебе лину, Для мене ти земний квітучий рай! *** Буває часом, що мене спитають, Кому й для чого я пишу вірші? Усім цікавим так скажу: «Не знаю, Просто вони самі ідуть з душі. Чому б і ні? Адже я - українка, Мене учили вчителі від Бога, Може й тому, що я – щаслива жінка, У кожного своя в житті дорога. Шукаю теми, граюся словами І добираю неслухняні рими, Захочу – поділюсь віршами з вами, Захочу – буду наодинці з ними...» ~ 220 ~

Українським освітянам Педагог – дітей наставник Зроду в Україні славний. Видатних людей багато, Вірили в єдине свято: Щоб держава процвітала, Розвивалась, працювала. Треба про майбутнє дбати, Дітей змалечку навчати. І взялися всі за справу, Щоб зміцнить свою державу. Склав \"Повчання\" Мономах, І у кожного в устах Воно миттю ожило – Відгомін живий знайшло! Братства, товариства, школи Розвивались як ніколи. Шанував народ завжди Роздуми Сковороди: Про життя, людину, Бога І про обрану дорогу. Постаті прекрасні, світлі У народ несли освіту: Тарас Шевченко – наш Кобзар, Іван Франко – то Каменяр, А Леся – славна Українка - Це ж просто дивовижна жінка! А ще Куліш і Драгоманов – Мислителі, борці, титани! Життя віддав служінню дітям Славетний наш земляк, учитель - Антон Макаренко. Це ж він В Комуну безпритульних звів! Не шкодував здоров'я й сили \"..поему\" написав, бо вірив, ~ 221 ~

Що інший час таки настане, І труд його в нагоді стане. А Сухомлинський чого вартий?! Бути учителем – не жарти! Горіти треба і прощати, І серце дітям віддавати! *** Ідуть літа, за роком рік збігає Закінчується все колись, минає, Цивілізації,епохи і кордони, Вожді вмирають, генії, закони, Все сіре навкруги, одноманітне, Безпристрасне, байдуже,непривітне. Одні і ті ж знайомі всім картини Ми бачимо щоднини, щохвилини. Нас катастрофи різні не лякають, Трагедії спокійними лишають, До всього звикли ми і збайдужіли, До горя інших нам немає діла, Нічим нас не здивуєш,не струснеш, Коханням? Так! Одним коханням лиш! *** Ти, любий друже, певно чув розмову, Що світ наш починається зі слова, А може з діла — вічне сперечання, Не вір, світ починається з кохання! Великого гарячого, як сонце, І в кожне загляда воно віконце, Зігріє всіх і кожного освітить Аби лиш ми навчилися любити Ти чув, мабуть що так бува на світі ~ 222 ~

Покинуті напризволяще діти. Продовження кохання це дитя, А ми отим коханням на сміття, Такі нам не потрібні результати, Гадаємо: убити чи продати? Є трішки кращий варіант — відмова, В житті така історія не нова, Але замислись хоч би на хвилину, Що в світі жде оту твою дитину? Приниження постійні у притулку, Запитання, кому подати руку, Коли нікого рідного немає, Коли ніхто на тебе не чекає? Та що ж це діється? Куди ж це ми ідем? Багато втратимо, а що взамін знайдем? - Розпусту, пристрасть, любощів отруту? Чи не пора подумати, збагнути... Бо є ж піднесене кохання, платонічне, Лише воно красиве, сильне, вічне, Оспіване в легендах і піснях, Жарким вогнем палає у серцях! Кохай та так, щоб від твого кохання Земля світилась, наче зірка рання! І щоб на нашій сонячній планеті Лиш бажані на світ з’являлись діти!.. *** Коли, мій друже, станеш на межі, Побачиш: вдалечінь веде дорога, Ти обереш оту, що до душі, І поведе вона у світ широкий. Запам’ятай: легких шляхів нема, Не бійся труднощів і перевалів грізних, Життя складне й тернисте недарма. ~ 223 ~

Лиш підступів остерігайся різних, Вовчих стежин, що манять вдалечінь Порожнім блиском слави і неробства, Там вади всі сховалися у тінь: Підступність, злість, розбещеність і помста... А ти крокуй вперед, до світлих мрій, Нехай зустрічний вітер скаженіє, Випробування всі пройти зумій, Здолаєш труднощі, отримаєш надію. Надію на щасливе майбуття, Ти ж переміг, а значить ти — Людина! Нехай віднині все твоє життя Любов освітить, віра не покине!.. *** Як тільки осінь в гості завітає, Гостинно школа двері відкриває, Зберуться учні, вчителі, батьки, Найголовніші ж, звісно, першачки. Такі маленькі хлопчики й дівчатка, Ці діти, наче справжні янголятка, Непосидючі, щирі та цікаві, Такі кумедні і такі ласкаві! Скільки питань в розумних оченятах, Скільки старань в маленьких рученятах! Їм так багато треба ще зробити: Навчатися, рости, творити, жити, На благо рідної трудитися держави, Відстоювати честь її і славу! ~ 224 ~

*** Господарює на землі красуня осінь, Ліси, гаї прибрала в позолоту, Засіє дощиком, морозом приморозить, Туманом вкриє чи нашле негоду. Вже зібрано врожай із поля й саду, Земля давно збирається спочити, Лиш в педагогів клопотів багато Бо восени ідуть до школи діти В турботах вересень скінчиться непомітно, А тільки стане жовтень на порі, В першу неділю свято професійне Відзначать освітяни-вчителі. Все буде як завжди: яскраві квіти, Теплі слова і щирі привітання, І знову круговерть: уроки, діти, Прощання-зустрічі, вічний процес навчання... Низький уклін, наставники шановні! Низький уклін вам і глибока вдячність, За мудрість, за любов, за сиві скроні, Хай жар ваших сердець повік не згасне! *** Відірвись від монітора! Чуєш, кличуть ліс і гори? Геть навушники із вух, Нагостри свій зір та слух, Подивись, яка краса - Ліси, поля і небеса! Хочеш ти здоровим стати? ~ 225 ~

Можемо поради дати: Щодня потрібно для порядку, Робить ранкову фіззарядку, Нахил вліво, нахил вправо, Далі друга, третя вправа, Присідання, віджимання І холодне розтирання. Відчуваєш як зміцнів? Розім'явся, розпашів. В школі на уроках слухай, Як сьогодні без науки? Запишися на футбол, Волейбол чи баскетбол, Теніс, біг чи карате, Ось для тебе саме те! Секції спортивні, друже, Дітям зовсім не байдужі. Про здоров'я дбай фізичне, Не забудь і про психічне, Добрим будь, люби природу, Вчи історію народу, Звичаї, культуру, мову - Для людини це основа! Алкоголь, тютюн, наркотик - Забувай про цю гидоту, Бо шкідливі звички, любий, Приведуть тебе до згуби, Коли ж ти здоровим будеш, Все на світі ти здобудеш. Матимеш сім'ю-родину, Квартиру, дачу і машину, Вірних друзів і роботу, Життя буде в насолоду! Дві дороги – вибирай: Одна в пекло, друга в рай! ~ 226 ~

*** Проблеми, нерви, стреси і депресії На нас чекають в світі у реальному, Ми хочемо уникнути агресії Зручніше нам у світі віртуальному. Звичайно, що зручніше і спокійніше Сидиш собі, зігнувшись в три погибелі, Схопивши мишку, міцно зуби зціпивши, Б'єш контру, щоб уникнути загибелі. Нервуєш теж і це цілком природно, Але упевнений, що завжди маєш шанс, Бо в грі ти знов життя почнеш спочатку, В реальності живеш єдиний раз. А за вікном проходять зими з веснами, За роком рік спливають вдаль літа, Не зчуємось, як станемо дорослими, Затягне в вир життєва суєта. Що ж ми з тобою, любий друже, візьмемо? Замислись і подумай-но як слід, Бо кожен з нас, як школу ми закінчимо, В сімнадцять років майже інвалід. У кожного гастрити, сколіози, У того зір сідає, в того слух І майже з дитсадка у нас неврози, І карієс, і безліч тих недуг. То як же далі вчитися і жити? Кохати і народжувать дітей? Як будем рідний край наш боронити І доглядати немічних людей? ~ 227 ~

Не падай духом, друже, і не кисни, Бо хто шукає вихід, той знайде! Ти тільки зупинися і замислись, А далі як по маслу все піде. Є шлях один і звуть його в народі Здоровим способом життя - ось так! Тобі, я думаю, він стане у нагоді І поведе у світле майбуття! *** Здоров'я - найбільше багатство І мудрість народна гласить: Лиш той повне матиме щастя, Хто змолоду ним дорожить. Історія людства велика, Чималий вже пройдено путь, Прогрес розвивається стрімко, А з ним і проблеми ростуть. На жаль все частіше картина Невтішна на зір потрапляє - Сучасна нервова людина Від купи проблем потерпає. Себе оточили комфортом, Машини кругом, НТР! З-під лоба ми зиркаєм чортом, Жорстокіші стали тепер. А їжа! Сухарики й чіпси, Та бургери різні макдональдзів, Ми звикли вже штучне все їсти І пити напої газовані. ~ 228 ~

Хмаринка, травичка і сонечко... Куди? Спішимо! Нам же ніколи! І дивимося у віконечко Комп’ютера чи телевізора. Куди ж приведе ця дорога? Чи є майбуття у людини? Чи й справді, природа від Бога Диявольське - тільки машини... *** Колись з висот священного Олімпу Зевс-громовержець владно наказав Збиратися усім, хто дужий тілом Боротися і богів розважать. Зібрався люд на те священне дійство, На свято сили, спритності, краси, То був початок ігор олімпійських В далекії античності часи. Пройшли роки, віки, тисячоліття... Час невблаганний кинув в небуття Богів, титанів, все їхнє поріддя Було й нема, таке воно, життя. Все, що цікаве, гарне і корисне Не знищить час, живе воно в віках, Як і вогонь гарячий олімпійський Запалює жаринки у серцях. Періодично, раз в чотири роки, Збираються на ігри олімпійські Всі небайдужі нації й народи, З'їжджаються усі, далекі й близькі. ~ 229 ~

Я на цей світ з'явилась навесні, У березні, якраз на 22-ге. Вже не лякають ні мороз, ні сніг, Душа звільняється від холоду і туги. Природа прокидається від сну, Сніги присіли, небо голубіє, Пташина співом зустріча весну, Все оживає, дихає, радіє. Цей день в народі - 40-ка святих: Прикмет багато, звичаїв, повір'їв. Ще 40 морозців чека нічних І більшає роботи на подвір'ї. Святі для мене, як поводирі, Що вдаль ведуть життєвими шляхами. Заступники і ангели мої, В них вчуся і мудрішаю з роками. Під їх покровом на землі живу, Тому і кажуть всі: \"Яка щаслива!\" Щаслива? Так! Бо мрію і люблю, І сподіваюсь: Буде все красиво. Бо є батьки , які про мене дбають, Сім'я-родина, вірний чоловік. Вже діти підросли і відлітають, Життя доросле кличе їх в політ. Хороших друзів маю і роботу - Цікаву і водночас нелегку, Якби прийшлося знову вибирати, Собі б я долю вибрала таку! ~ 230 ~

Синові Юрі Дорослим стало наше тигреня 25 років наче й не бувало, А в пам'яті маленьке Юрченя І все життя тодішнє пригадалось. Яка була весна! Цвіли сади, І соловей від співу захлинався, Коли на Юр'їв день з'явився ти, Ще більше світ зацвів і запишався. Які щасливі ми тоді були – Перша дитина, син, перший онучок! Страшним чуткам повірить не могли: Чорнобиль, радіація, Славутич... Рік тигра гострі зуби показав І \"мирний атом\" вирвався з-під варти, А ти малий в колисочці лежав В оточенні добра, любові, ласки. Хто тебе змалку тільки не глядів: Прабаба Миля віршиків учила, Дідусь Іван до поїзда возив, Бабуся Маша в різних травах мила. Спочатку дитсадок, а потім школа, Навчання в вузі – швидко час минав. Ти зайвого в нас не просив ніколи, По господарству завжди помагав. Ніякої роботи не цурався, Малих сестер виховував-ростив, До всьго прислухався, придивлявся І різні квіти в квітнику садив. ~ 231 ~

Сьогодні з Днем Народження вітаєм. 25 років – гарний ювілей! Здоров'я, щастя і тепла бажаєм, Добра від друзів, шани від людей. Хай мчать роки, не варто їх лічити, У душі хай завжли буде 25, Бажаєм свою доленьку зустріти, Продовжить рід і нас не забувать! 06.05.2011 р. Доньці Юлі Ти народилася в останній день зими І сонце яскравіше засвітило, Як ми чекали, як раділи ми! Все навкруги таким здавалось милим. І сірий сніг, і холод за вікном Гілляки голі, незатишна сірість - Все якось вмить змінилося кругом, Було й нема, кудись воно поділось. Ти перша донька в батьковім роду, Радіють дід Василь, бабця Марина, Не може розділити радість ту Батькова мати, баба Катерина. Малий Юрко неначе враз підріс, Ім’я тобі яскраве заготовив, Всі дякують лелеці, що приніс Нам вузлик щастя - донечку чудову. ~ 232 ~

За днями дні спливають вдаль літа, Відтоді промайнуло 20 років. Не встигли зрозуміти, як дитя Вмить виросло в красуню яснооку. Життя триває, швидко час біжить, Його не зупинить, не повторити Тому й доводиться завжди спішить, Щоб щось корисне встигнути зробити. Спіши, працюй та не марнуй літа І пам\"ятай завжди, моя дитино, Що слава, гроші - то лиш суєта, Цінніше над усе - звання Людина. Бажаєм щиро щастя і добра, Крилатих мрій, високого польоту, Щоб вдячною й розумною була І не цуралась батьківського роду! 28.02.2010 р. Доньці Каті Ти народилася якраз на межисвятки, Які тільки у мови є слова! Позаду вже щедрівки і колядки, Попереду хрещенськії дива. В нашій родині безперервне свято, Гуляєм майже січень до кінця, Відколи народилося дитятко, Зігрівши наші душі і серця. ~ 233 ~

Хоч ти за гороскопом мавпеня І козеріг за знаком зодіаку, Тебе всі називали зайченям І котиком, а ще маленьким Муком. Третя дитина - особливий дар, Такі були неписані закони: Двоє дітей в родині – ідеал, Бог любить трійцю, отже вас аж троє. І ти – найменшенька, є старші брат, сестра, Подумай лиш, хіба ж це не чудово? До цього часу звуть тебе «мала», Яке красиве, ніжне, тепле слово! А ми були щасливі, молоді, Дитячим сміхом повнилася хата, Гуртом трималися у радості й біді, Відтоді вже минуло літ багато. Ти рано вилетіла з отчого гнізда: Спочатку Кременчук, а потім Глухів, Раннє прощання не така й біда, Аби лиш зустрічі були після розлуки. Зима двадцята стала на поріг, А час іде і вороття немає, Шукай свою із тисячі доріг, Хай все лихе в дорозі обминає. В долі твоїй розцвів травень життя, Хоч за вікном лиш середина січня, Нехай щасливим буде майбуття, Весна в душі нехай буяє вічно! 16.01.2012 р. ~ 234 ~

Мамі Чомусь запам'яталося з дитинства Мені – 17, мамі – 37, До тих часів далеких так неблизько, Вже стільки пролетіло літ і зим. Як зараз бачу: жіночка маленька, А поруч тато – дужий чоловік, З роси й води Вам, рідна моя ненько, Щоб ви у парі прожили весь вік! Завжди весела, стримана, привітна – Така робота – продавець сільпо. Як час летить! Було це, мамо рідна, Ніби недавно, а вже так давно. Із року в рік родина і робота, Та все швиденько, все кругом бігом, А прийде вечір – друзів повна хата І сміх, і жарти, й пісня за столом. Дорослі дочки, внуки підростають, Найменшенькій вже майже 20 літ. Роки ідуть, ідуть і не вертають, Лишають тільки в косах сивий слід. Вже за вікном весна 65-та Не вірю, хоч самій вже 45. І знов, як завжди, друзів повна хата Компанією за столом сидять. Що ж Вам сьогодні, мамо, побажати? Здоров'я, щастя, спокою, добра, А ще бажаю правнуків діждати, Щоб дати їм частиночку тепла. ~ 235 ~

Щоб пригадались роки молодії, І друзі ті, яких давно нема. Здоров'я Вам і сили, і надії, Попереду ще літо, не зима! 26.03.2011 р. Рух олімпійський - це палке єднання Усіх народів і материків Це гордість, сила, спритність, процвітання Людського духу упродовж віків! Пісня про школу Рідна школо моя, найдорожча, єдина, Ти неначе зоря, що над світом зійшла, Скільки учнів своїх на життєву стежину Через сходинки літ ти у світ провела. Приспів: Андріяшівська школа – дитинства колиска, Храм науки й добра в яблуневім саду, Крізь роки, крізь віки і здалека, і зблизька Я до тебе завжди путь-дорогу знайду. Там берези шумлять, вітер липи колише, Одинока ялина в задумі стоїть, Невгамовний дзвінок знов порушує тишу Й золота дітвора стоголосо дзвенить. Приспів. Коридором пройду, подивлюся навколо, Тут дитинства мого загубились сліди, не забуду тебе, рідна школо, ніколи, Бо у серці моїм ти жвеш назавжди. *** ~ 236 ~

Я вам хочу небо прихилити (пісня випускникам) Знову заспівало тепле літо, Різнобарвні запліта вінки, Непомітно виростають діти, Вже сьогодні ви – випускники. Кінчилось дитинство босоноге, Юність вам дарує зореліт І летять від отчого порогу Пташенята в нелегкий політ. Приспів: Я вам хочу небо прихилити, Рушниками застелити світ, Про єдине Господа молити, Щоб благословив вас у політ. Ви такі замріяні й красиві, Ясноока юність прикраша, Хочу я, щоб ви були щасливі, Та чомусь щемить моя душа. Як же не щеміти, не боліти, Коли в світі так багато зла, А для мене назавжди ви – діти, Миру вам, здоров'я і добра. Приспів. Перед вами стеляться дороги, Кожен обере собі одну, Хай минають біди і тривоги З присмаком гіркого полину. ~ 237 ~

Відлітайте, та не забувайте Рідну школу і своє село, І частіш додому приїжджайте Під надійне батьківське крило. Приспів: Хай не покидає вас надія, Хай любов і віра поруч йдуть, Хай здійсниться заповітна мрія, Хай щастить вам діти! В добру путь! *** Небесна сотня, ангели країни, Пам'ять про вас не згасне крізь роки, Гідні сини і дочки України. Земля вам пухом , слава на віки! Ви найдорожче віддали – життя За правду, справедливість, за свободу, За перший крок у світле майбуття , За кращу долю нашого народу. Пливуть роки, а серце думи крають : Іде війна, на Сході скрізь руїни.. Та віримо ! Герої не вмирають! Вони на стражі..Слава Україні! *** Зима – красуня покривалом білим Накрила землю , чисто навкруги! Сніжинки цілий світ заполонили, Заснуло все: ліси, поля, луги… Вже грудень – місяць на свята багатий У мерзле груддя землю закував, Морозом щипле , заганя до хати, Холодний спокій скрізь запанував. ~ 238 ~

Від свята Первозванного Андрія, Як тільки в небі сходила зірниця, В лютий мороз і в снігову завію Збиралась молодь все ж на вечорниці. Пізніше, на заступника Миколу, З надією чекала дітвора, Він без гостинців не ходив ніколи, Не обминав ні жодного двора. Від Свиридона до Різдва Святого Погоду завбачали на весь рік, Чудовий настрій не лишав нікого В найкраще з свят зимових – Новий рік. А січень знай собі господарює, Січе морозом , вітром завива, Красою неймовірною чарує, У білий саван землю сповива. В сріблястий іній вбралися дерева, Кожна стеблина – справжнє диво з див! Виблискують на сонці кришталево, Тут ніби чарівник якийсь ходив! У січні теж багато різних свят: Різдво , Водохреще, Святого Василя, Дні непомітно швидко пролетять. Святковий настрій душу звеселя. Не встигнемо як слід опам’ятатись, Як місяць лютий стане на порозі І розпочне одразу лютувати. Подмуть вітри, посиляться морози. ~ 239 ~

Але ненадовго, бо знає і малеча, Що місяць лютий - найкоротший в році, Хоч як лякає, сердиться, одначе Весна вже проступає в кожнім кроці! Отож чи можна зиму не любити – Це королівство чистоти і сну, Адже вона усіх нас вчить радіти, Чарівну зустрічаючи весну! Весільна Непомітно роки вдалеч відлітають, Як шалені коні, як стрімка вода Непомітно наші діти виростають І рахує доля прожиті літа Ніби вчора , сину, був ти ще маленький, Вибирав єдину з тисячі доріг А сьогодні поруч твоя наречена І рушник весільний стелеться до ніг Пр-в І всі слова до молодят , до молодят А ваші очі так закохано горять Бажаю щастя і добра, Кохання вічного й тепла, Рука в руці на все життя , на все життя. ІІ. Хай господарює щастя в вашій хаті, Хай вас обминають горе і біда. Корабель сімейний у життєвім морі Під шторми і бурі хай не попадаю ~ 240 ~

ІІІ. Хай же Божа Мати вас оберігає В унісон хай ваші стукають серця І частіш лелека в гості прилітає, А любов не має краю і кінця. ~ 241 ~

Олександр Рубець Я, Рубець Олександр Миколайович, народився в древньому мальовничому місті Ромни, що на Сумщині - 18 лютого 1998 року. У 2004 році пішов у перший клас ЗОШ №11. Маючи неабиякий музичний слух, безмежно закохався в звуки природи: пташині ансамблі, оркестри вітрів та ніжні мелодії квітучих весен… Тож, разом зі шкільними предметами, опановував ази музики, навчався в дитячій музичній школі міста Ромни по класу баян. ~ 242 ~

Після закінчення музичної школи та 9-ти класів загальноосвітньої - у 2013 році вступив до Роменського коледжу Сумського Національного Аграрного Університету, де зустрів справжніх друзів, чудових товаришів і наставників. Протягом 4-х років був старостою групи, активним учасником художньої самодіяльності, активним любителем і учасником спорту, а особливо футболу. У футбол не грають гроші, А в дворах і на полях. Нас немає на афіші, Та футбол у нас в серцях. Студентські роки надихнули мене на поезію, і я саме тоді написав свого першого вірша. Він був про рідну Україну та співочий край, який спіткала біда на Донбасі в 2014 році. Потім я почав писати про кохання, про побут народу, про красу рідного краю та на інші теми. Наразі закінчую Сумський Національний Аграрний Університет і працюю в КП \"Ромникомунтепло\" РМР, продовжуючи писати вірші, котрі я вважаю Божим посланням! Навчався в коледжі чотири роки. Наразі я працюю, до знань мчусь. Не без проблем роблю життєві кроки, Та знаю, що лише в найкращих вчусь. Перше кохання На полях країни все змарніло, Тільки чути соловейка тихий спів. Та невже отак все пролетіло, Навіть небо показало лютий гнів. А можливо, просто Божа кара, За діяння, що робили вдвох. Хоч давно з тобою вже не пара, Грім з вогнем прийшов до нас обох. ~ 243 ~

Не важливо - хто з нас більше винен, За гріхи отримаєм вердикт. Я у тебе був одним єдиним, Ти у мене тільки як інстинкт. Після суду винного немає, В залі поміж нас стоїть стіна. Вітер до кісток мене проймає, А в душі ледь-ледь бринить струна... Життя закоханих Ти моє диво, моя пісня, моя смута, Для тебе все у цьому світі я зроблю. Любов свою земну, що не була відчута, З тобою пісню та кохання розділю. І хай ти будеш біллю та стражданням, Нема любові вперше і востаннє. Я знаю як це жити лиш бажанням, Життя для двох закоханих безкрайнє. Для нас з тобою зірка світить гарно, За руку по життю підемо в світ. Я знаю точно, буде все безхмарно, Та проросте красивий первоцвіт. І хай про нас ніхто не заспіває, В коханні залишаємося вдвох. Та час наш без упину пропливає, Будуючи життя для нас обох! ~ 244 ~

Зустріч у парку Зустрілись якось у парку Знайомі два сердечка. Забули смуток та журбу, Не кажуть ні словечка. І ось пройшов миттєвий шок, Вони заговорили. Немає поблизу пташок, Раптово відлетіли. Говорить він: \"Привіт, ти як?\" \"Живу без змін, Один бардак.\" \"А в тебе зараз як життя?\" Його запитує вона. Всі промайнули почуття, І відповів: \"Кохаю я...\" \"Ти щось сказав?\" \"Та ні, то так.\" А вітер знав Розлукам смак. Пройшла ще мить після розмови. Мовчання, тиша поміж слів. Не буде на Землі любові, Коли в душі відсутній спів. І, опустивши очі в землю, Або піднявши в срібну вись. Пройшли усе життя даремно, Ще й поспішаючи кудись. ~ 245 ~

Навіщо жити у стражданнях, Ти про кохання розкажи. Щоб не тонути у бажаннях, Всі почуття їй покажи. Запам'ятай, що ти людина, Тобі весь наш прекрасний світ. Для того, щоб була родина, Відразу їй скажи - привіт! Як починається розмова, Про вашу долю, почуття. Скажи лише чотири слова: \"Тебе завжди кохаю я!\" Таке життя… А я тебе кохаю щиро, Та по життю свій маю шлях. Тримаючи в руках сокиру, Вбиваючи у доску цвях! Не бачив би тебе завжди, Та зупинились наші сни. Навіщо я прийшов сюди, Де нам не стрінути весни? Знайшов і втратив я тебе, А ти хотіла не мене. Не знав куди життя веде, Надіюсь лихо омине? І ось прийшов фінал для нас, Вогонь у серці ще не згас. Я знаю це останній вальс, В кінці настане грізний час. ~ 246 ~

Кінчилось все, тебе нема, З мого життя пішла ти. Любов у смуток завела, Не хочу більш кохати. Щемить у серці, все болить, Я в душу вірю свято. Красиво хочеться прожить, Та дихати завзято! The Special One(Особливий) Вдивляйся в погляд загадковий, Бери цілком усе життя. Щоб кожен день твій був казковий Зі шляхом повним майбуття. Не зупиняйся у дорозі, Вирішуй як зробити крок. Та щоб не бути у тривозі, Запам'ятай життя урок. Коли говорять, що ти інший, Прийми слова за комплімент. У чомусь кращий, в чомусь гірший, Ціни завжди життя момент! Якщо ти зможеш пережити, Ту насолоду відступить, Відразу вдасться все змінити І в долі щастя укріпить! ~ 247 ~

Цінуйте життя! Ми всі по світу біжимо. Хвилини йдуть, життя марніє. Увесь свій час так живемо, А світ із кожним днем світліє. Минає все наше кохання, А гроші головне, що є. В житті багато сподівання, Та кожному завжди своє. Нехай ідуть всі за достатком, Я своє щастя не віддам. В душі слідкую за порядком І насолоджуюсь життям. А на шляху криві дороги, Які ведуть у рай, чи ад. Хоча життя - одні тривоги, Воно не вернеться назад! Моє життя! Молодість не відчува стереотипів, Я вдячний долі, що живу в Ромнах. Є у кожного свої душевні скрипи, А в мене стежка і краса в садах. У цьому місті я прожив із малку, Тут народився, перший раз пішов. Відстояв свою першую лінійку, Та в РК СНАУ радісно прийшов. ~ 248 ~

Навчався в коледжі чотири роки. Наразі я працюю, до знань мчусь. Не без проблем роблю життєві кроки, Та знаю, що лише в найкращих вчусь. Не буду відступати ні на милю. Дивлюсь і рухаюсь лише вперед. Я хочу гартувати волю, силу І жити як говорить Архімед. Моє кохання розцвіло й не гасне. Моє добро відкрите для людей. Я відчуваю, що життя прекрасне І маю безліч відданих ідей. Я хочу світ увесь зробити кращим, Де люди толерантністю живуть. Завжди допомагати в біді слабшим, Та все найкраще від життя здобуть! Гра мільйонів Трибуни повністю забиті, Вболівальників мільйон. А там всі грають імениті В битві за дивізіон. Кожен, хто на полі - б'ється, Радісно кричить фанат. Після голу хтось сміється. Воротар як акробат. Всі на полі в рівних складах. Шкіра, приналежність, вік. Грай в близьких собі командах - Жінка ти, чи чоловік. ~ 249 ~

Знають діти все це змалку, Де офсайд, де кутовий. Бачить, як зробив помилку Той гравець, що польовий. А у нас немає грошей, Спонсор де? А стадіон? Граємо лише для себе, Із нас кожен чемпіон. У футбол не грають гроші, А в дворах і на полях. Нас немає на афіші, Та футбол у нас в серцях. *** Моя країна найрідніша, наймиліша, Вона для мене сонця дивограй. Нехай зима настане сніжна, найлютіша, Та не віддам свій милий, рідний край. Не треба мені золота, алмазів, Прекраси, гроші - хай все буде вам. Не буду слухати чужих наказів, Країну я нікому не продам! І не важливо, як живуть хороші люди, Не треба нам нічого, в нас є честь. Не станемо на шлях проклятого Іуди, Навіщо нам той вибір перехресть? ~ 250 ~