a

852, 858 та 860 рр., з олександрійського літочислення стає зрозуміло, щоАскольд ходив на греків також у 866 і можливо навіть у 874 рр., тобто неменше чотирьох разів. 18 червня 860 р. дружина Аскольда на 200 човнах(лодіях) проникла до бухти Золотий Ріг, що омивала Константинопольй розпочала облогу міста. Імператор Візантії Михаїл ІІІ почав переговориз Аскольдом і підписав з ним мирну угоду, яка, коли виокремити її сутьзі змісту наступних русько-візантійських угод, забезпечувала привілеїруським купцям у Візантії. Літопис руський під 866 р. описує також іншийпохід Аскольда на греків і про заступництво Матері Божої над містомКонстантинополем, після якого Аскольд з невеликою вцілілою дружиноюповернувся до Києва: „Рушив Аскольд і Дір на Греків, і прийшов [туди] вчотирнадцятий рік [після першого походу Русі на] Михайла-цесаря. Ацесар [Михайло тоді] був у поході на агарян. І коли дійшов він до Чорноїріки, єпарх [Орифа] послав йому вість, що русь іде на Цесароград. Івернувся цесар. А ці, [руси], в середину Суда увійшовши, вчинилиубивство багатьох християн і Цесароград двомастами кораблів оточили.Цесар же ледве в город увійшов, і з патріархом Фотієм у церкві святоїБогородиці, що є у Влахернах, всю ніч молитву творили. А тоді,божественну ризу святої богородиці зі співами винісши, у море вмочили [її]полу. Була тиша, і море заспокоїлось. [А тут] одразу знялася буря з вітром,і знову встали великі хвилі, і кораблі безбожної русі розметало, і до берегапригнало, і побило їх [так], що мало їх вибавилося з такої біди і до себеповернулося” (Руський літопис. С.13).Ця подія сприяла тому, що у 867 р., як свідчать візантійські джерела,Аскольд охрестився, ймовірно навіть з певною кількістю своїхдружинників. За версією М. Брайчевського, князь отримав при хрещенніім’я Миколи. Одразу ж після походу русів патріархом була створена новамитрополія — і до Києва був виряджений єпископ Михаїл, першийочільник Руської церкви. Саме Аскольд, а не Рюрик, Олег чи тим більшевидуманий літописцями Дір, створив Київську Русь, саме за часів йогоправління Куябія власне і отримала назву Русь. Руський Літопис датуєцю подію 852 р.: У році 852 індикта 15, коли почав Михайло царствувати,стала називатися (наша земля) Руська земля. А про се ми довідалися (зтого), що за сього цесаря приходила Русь на Цесароград (Літопис Руський.К., 1989. С 12).Важко сказати чи підтримував Аскольд зв’язки зі своєю поморськоюбатьківщиною на заході, скоріше за все це вона підтримувала йогодіяльність на сході Русі, постійно поповнюючи лави київського війська.Смоляни, які були в складі його дружини, заснували місто Смоленськ і

поза усяким сумнівом багато бодричів в ситуації тотального винищення тасправжньої етнічної чистки з боку німецьких племен потім, вже на поч. Хст., а особливо в ХІІ ст., рушили саме туди. Судячи з наявності містаЛюбеча (Любека) як в Білій Хорватії, так і Поморській та Київській Русі,значна кількість їх, принаймні вагри, осіли навколо давньоруськогоЛюбича. Ян Длугош свідчить про переселення частини поморян на землідеревлян, тобто сучасну Волинь і Полісся (див. н. Щевелева. Древняя Русьв «Польськой истории» Яна Длугоша. М., 2004). Білоруські історики усвою чергу вже твердять, поморяни осіли в Чорній Русі з центром уНовогрудку. Найбільш знатні роди, користуючись родинними зв’язками згалицькою і київською правлячою елітою, подалися до Галичини, дезаснували Самбір і Львів, а також і до Києва (цілком можливо, що цейрайон їх поселення колись називався Бодричі). Про подальші події, якісталися у 882 р., див. розділ Олег.Література: 27; 83; 114; 241; Вікіпедія.АСМ - Асоціація Сучасної Музики (1924 — 32), яка виникла у 20-их pp. вУРСР, як і в ін. сов. республіках, об’єднавши старших і молодшихкомпозиторів, що орієнтувалися на новаторські зах. муз. течії(експресіонізм, конструктивізм, джаз) і їх пропагували, зокрема в творчостіВ. Лятошинського, В. Дешевова й ін. АСМ ліквідовано урядовоюпостановою 1932 р.Література: 56.АСПАНФУТ - Асоціяція Панфутуристів, літ. група, заснована 1922 в КиєвіМ. Семенком, О. Слісаренком, Г. Шкурупієм та ін. Пізніше перетвориласяна АСКК — Асоціяцію Ком. Культури. Діяльність А. характеризуєтьсяповерховим експериментаторством, прикритим закликами поставитимистецтво на службу рев. пропаґанді. Група розпалася в 1924 — 25, однакбагато її учасників 1927 знову об’єдналися в «Новій Ґенерації».Література: 56.АСПИС - Асоціяція Письменників у Києві 1923 — 24, що до неї входили Г.Косинка, В. Підмогильний, Ю. Меженко, Б. Антоненко-Давидович, Є.Плужник, М. Галич, М. Рильський, М. Зеров, М. Могилянський, М.Івченко; 1924 розпалася, і більшість утворила групу Ланка (пізнішеМАРС).Література: 56.

Астаматій (Остаматенко, Стаматенко) Остафій (? – 1678) - заХмельниччини організатор української митниці, укр. посол у Царгороді1675 — 77, вбитий 1678 р.Література: 56.Астрахань – обласний центр РФ. Існує з часів Золотої Орди, коли тут булалітня резиденція її ханів, але після нападу військ Тимура місто булоспалене дотла. Відродилося вже як столиця окремого Астраханськогоханства, але воно було настільки кволим, що ця столиця за спогадамимандрівників більше нагадувала караван – сарай, ніж справжнє місто.Завдячує своєму розквіту Івану Грозному, який захопив Астраханськеханство у 1556 р. і наказав збудувати тут Кремль. Власне початок цьогобудівництва у 1558 р. в Росії і прийнято вважати датою заснуванняАстрахані. Українці бували тут ще з часів Святослава Завойовника, але доскладу своєї держави цей дикий азійський край не включали, аобмежилися заснуванням в 11 ст. Тмутараканського князівства, владаякого далі на схід від Черкесії не поширювалася. Окремі козацькі загонизгодом доходили і до Астрахані, серед яких в народній пам’яті залишивсятак званий «похід за зіпунами» Степана Разіна. Однак хронічне безземелляі початок колонізації Кубані привів українців також і в Астраханськийкрай, де станом на 1926 р. вже проживало бл. 700 000 меш., у тому ч. 30 000українців. Вони селилися переважно етнографічними островами на лівомуберезі Волги (Болхуни, Капустин Яр) і лише частково в Астрахані. Голод іасиміляційні процеси привели до того, що кількість українськогонаселення тут, як і в цілому на теренах Росії, катастрофічно зменшилася і,станом на сьогоднішній день, в області проживає лише 8 тис. українців, втому числі в самій Астрахані 4 тис., що становить лише 1%. Тут народивсявідомий український вчений-зоолог, академік О. Никольський (є 7 новихформ, названих його іменем), а також художник І. Соколов. Середчисленних музеїв і пам’яток архітектури крім Астраханського Кремля наособливу увагу тут заслуговує також величний Успенський собор.Література: 56.Астріда (979?– 1035) – королева Швеції, княгиня давньоруського племенібодричів, мати великої київської княгині Ірини (Інгігерди).ХІ ст. стало вершиною величі Русі в Європі в значній мірі завдяки ціймало кому відомій сьогодні Астріді - донці князя бодричів з ПоморськоїРусі Мстислава (?-1018) та княгині Софії, походження якої встановитиоднак досить важко (можливо навіть з Київської Русі). Народилася Астріда

у Зверині (суч. Шверин) і схоже на те, що її справжнім руським ім’ям булоЗореслава, латинізоване згодом при хрещені у 1008 р. як Астріда (J.Strzelczyk. Zapomniany narody Europy. Warz., 2009. S. 249-250). Її тітка,дочка діда Мстивоя (Біллунга ІV), ще раніше була видана за короля ДаніїГаральда Синьозубого (саме цей факт пізніше дав змогу Кнуду Лаварту у1129 р. стати королем, а донці Мстислава Володимировича Інгеборзі -королевою ободритів). У 995 р. Астріду також видали за шведськогокороля Олафа Шетконунга, тобто і Мстислав, і його батько Мстивойносили титул якщо не королів, то принаймні великих князів і належали дороду Біллунгів, який був споріднений з імператором Генріхом ІІ (інакшедіти від нерівних шлюбів взагалі не мали права претендувати на корону).Народила йому наступного шведського короля Анунда Якоба (1007-1050)та дочку Інгігерду (1001-1054), яку у 1019 р. одружили з великим київськимкнязем Ярославом Мудрим.Цей шлюб був не випадковим, а черговою ланкою в ланцюгу династичнихзв’язків Київської і Поморської Русі, які започаткували Славомир,Цеадраг, Аскольд (Драско), Рюрик, Олег та інші представникидавньоруського племені бодричів, одружившись з Антонією, Уміною,Софією та іншими, ще невідомими нам київським та новгородськимикнягинями. Цілком не випадково скандинавські саги розповідають про те,що Астріда разом з сином тікала від вбивць свого чоловіка не куди будь, адо великого київського князя Володимира. Те, що її батько і сама Астріданалежали до давньоруських ободритів жодних сумнівів не має бути, так якАннали королівства франків і Баварський Географ стверджують, щоіснують не тільки західні, а й східні бодричі. Під 824 роком в Анналах єсвідчення про те, що до короля франків „пришли послы ободритов,которые повсюду называются преденеценты и, будучи соседями болгар,населяют прилегающую к Дунаю Дакию” (Annales regni Francorum inde aba. 824). Жодних чехів, поляків чи сербів на території Дакії (Трансільванії) вті часи навіть близько не було (в Анналах бодричі також завждизгадуються окремо від них), в той час як усі джерела (насамперед К.Багрянородний) одностайно твердять про наявність тут білих хорватівКоментуючи результати посольства цих бодричів до франків, Анналидають зрозуміти, що король жодним чином їм тоді не допоміг і болгари„изгнав их вождей, поставили над ними болгарских правителей”. (Annalesregni Francorum inde ab a. 826). Тому й не дивно, що в розповіді про те,звідки походить „Руська земля” Нестор – літописець чітко вказує що це„там де нині є земля Угорська і Болгарська” (болгари володіли Дакією таверхньою течією Тиси аж до ХІ ст.).

Ось чому дочку Астріди Інгігерду абсолютно не варто сприймати застовідсоткову шведку. Поза усяким сумнівом вона була творінням своєїматері, яка навчила її не тільки давньоруської мови, а й виховала з неїсправжнього патріота Русі. Історики одностайно констатують той факт,що за її життя вплив слов’ян на Швецію досягнув свого максимуму.Дослідники епохи Ярослава Мудрого у свою чергу також приходять довисновку, що найбільш успішною сферою діяльності Києва, тобтозовнішньою політикою, займалася саме дочка Астріди Ірина і її на рівні зЯрославом слід би було назвати Мудрою. Адже одружившись з Інгігердою,Ярослав Володимирович через Астріду одночасно поріднився не тільки зцією першою династією шведських королів, а й з нащадками короля ДаніїГаральда Синьозубого, норвезьким королем Олафом ІІ Святим, а черезБіллунгів з німецьким імператором Генріхом ІІ. Разом з тим, варто знати,що від ще однієї русинки Едли Олаф Шетконунг мав сина Емунда і дочкуАстрід, але так як Едла не належала до князівського роду, а булазвичайною рабинею з території сучасної Померанії, то цих байстрюків(Емунда, Астріду, Гольмфріду) усі сприймали як дітей Астріди. Це їїнадзвичайно нервувало, вона навіть переконала чоловіка відправитиЕмунда подалі від своїх очей в Поморську Русь, але шведи усе односприймали їх як законних нащадків короля.Ірина на відміну від матері також вважала їх за брата і сестру і томуЯрослав допомагав усім своїм поморським родичам без виключення,особливо тоді, коли Олаф ІІ Святий, Гаральд Сміливий і Магнус Добрийвтікали до Києва від данського короля Канунта (Астріда Молодша вийшлаза короля Норвегії Олафа ІІ Святого і мала від нього наступного короляНорвегії і Данії Магнуса Доброго). Коли вигнанці повернулисядодому почалася війна, Олаф Святий загинув у бою під Стікльстедом,але Магнус за допомогою свого дядька Якоба врешті-решт таки здобуввід Канунта Данського норвезький і навіть данський трон. Якоб уславивсятим, що силою впроваджував християнство і нещадно палив маєтки тихшведів, які ще були язичниками (в народі його навіть прозвали ЯкобПалій). Після смерті сина Астріди Анунда Якоба (1010 – 1060) останнімпредставником цієї шведської династії Шетконунгів до 1060 р. був синЕдни Емунд та син норвезької Астріди Ерік ІІІ Добрий, який зрікся корониДанії у 1146 р. (Андерсон И. История Швеции. М., 1951. С. 42-43).Щодо характеру Астріди, то джерела свідчать, що це була справжнякнягиня, вона постійно вимагала розкоші і надзвичайно вимогливоставилася до своїх слуг. Вважають, що саркофаг Астріди знаходиться упівнічному передмісті Стокгольма Хусбю. Завдяки Астріді та її донці

Київська Русь стала важливим чинником європейської політики тих часів.Князь настільки кохав і цінував свою Ірину, що наказав поховати їху Київському Софійському соборі разом з собою в одному саркофазі.Це єдиний факт подібного поховання в Київській Русі. Збереглися руїницеркви св. Ірини у Києві, збудованої на її честь.Література: 27; Вікіпедія.Астрономія в Україні та українських історико-етнічних землях.А. - наука про рухи, розміри і розміщення небесних тіл. Історично таксклалося, що монгольська навала і тотальне спустошення територіїсучасної України унеможливили тут її розвиток і як наука вона зародиласяна українських історико-етнічних землях за кордоном. Засновникомукраїнської школи астрономії став Мартин Русин (1422 – 1453), якийпоходив з Журавиці (українське село під Перемишлем). Він навчався вКраківському університеті, згодом в Італії, де захопився астрономією і,повернувшись до Кракова, усі свої сили спрямував на реалізацію ідеї провідкриття тут власної кафедри астрономії. В цьому він знайшов повнупідтримку королеви Софії Ольшанської, яка походила з України і, яквиявилося, дбала не тільки про зростання економічної могутностіукраїнської магнатерії, а й сприяла усім талановитим русинам,підвищенню рівня освіти та культури. Скоріше за все не тільки Мартин, аі сама Софія дала на відкриття кафедри свої особисті кошти, так як вдокументах університету в той час вона згадується як найбільшамеценатка. Русину вдалося не тільки створити необхідну матеріальну базунової кафедри, а й значно збільшити кількість годин на викладанняастрономії, причому, відомо, що він особисто був вчителем у таких відомихв майбутньому астрономів як Петра Гашовця, Войцеха з Опатова, Блара(Блажка) з Брудзева.Кафедра астрономії Русина стала унікальним явищем в Європі не стількизавдяки самому факту свого існування (таких кафедр на континенті тодібуло лише кілька), скільки завдяки надзвичайно високому рівнювикладання цієї дисципліни і математики, наявності наукової школи, якуцілком справедливо слід називати школою Русина. Крім вищезгаданихпідручників він написав також “Modus astrorum girantium…”, “Summa”,Expositio super Theoricam planetarum…” та ін. Він не тільки розпочавкритику поглядів Пірбаха шляхом на перший погляд невинних “уточнень”його системи (щоб не наразитися на суд інквізиції на більш відвертизакиди в його сторону довго не наважувався і сам М. Копернік), а йорганізував наукові диспути, на яких можна було висловлюватися більшвідверто. Атмосфера цих диспутів протрималася до часів М. Коперніка таБ. Ваповського, а так як на абсолютно пустому місці нове виникнути неможе, то, не дивно, що нова ідея геліоцентризму могла визріти і визріла накафедрі і саме в тій науковій школі, яку заснував Русин (наступнимкритиком Пірбаха після смерті Русина став Блажко з Брудзева, який у

своєму «Коментарі» чесно визнав, що в основному він покладався на працісвого вчителя).Усі свої сумніви він дійсно передав учням, а якщо врахувати, що ЮрійКотермак і Блажко з Брудзева, своєю чергою, були вчителями МиколиКоперніка, то, поза усяким сумнівом, М. Копернік отримав не тількиінформацію до роздумів, а й певні корисні думки щодо необхідностістворення нової системи будови Всесвіту.Чомусь до сьогоднішнього дня вважається, що Мартин Русин єзасновником лише польської астрономії, хоча на його кафедрі вчилися нетільки поляки, а й Яків з Залісся, Іван Брошка з Підляшшя, Микола зШадка, Петро з Пробощовиць, Михайло з Довгопілля, МиколаПрокопович, Амброзій з Бардієва, Григорій з Нового Села, БернардВаповський з Радохонець, Юрій Котермак з Дрогобича. Особисто самРусин явно прагнув до створення власної української школи астрономії іусі свої заощадження заповів віділити на допомогу у навчанні студентам,які походили з українських земель. Про українську складовуКраківського університету може свідчити принаймні той факт, що лише зодного Дрогобича тут вивчилося 32 магістри. Його кафедра виховала тодіцілу плеяду видатних українських учених-астрономів, і ми з повнимправом можемо вважати Мартина Русина засновником українськоїастрономічної школи (для порівняння, досить лише нагадати, що на цілуНімеччину тоді було лише три дипломованих учених - астронома).Про високий інтелектуальний рівень наших астрономів ми можемо судитине тільки по діяльності відомого в цілій Європі Юрія з Дрогобича, а й зтого, що саме Бернард Ваповський, на прохання Миколи Коперніка, взабутих нині Богом та людьми Радохінцях на Львівщині, зробивматематичне обчислення руху планет навколо Сонця і саме це сталоосновною доказовою базою нової моделі Всесвіту М. Коперніка. Не вартозабувати і той факт, що рід Коперніків також походив з давньоруськихземель колишньої Білої Хорватії в Чехії (селище Кперники біляМихаловиць), а його батько народився у Львові. Майже одночасно зКоперніком і Ваповським в Німеччині працював відомий астроном зродини давньоруського походження Петро Беневич (1495 – 1552), але своєївласної школи він не створив і належить не до української, а німецькоїшколи астрономії.В наступні століття українська школа астрономії була представленапереважно вихідцями з Пряшівщини, серед яких комети досліджував Ю.Гасік (? – 1654) та П. Ряшівський (? – 1558), а метеорити А. Попрадський(1636 – 1692) і І. Броско (1585 – 1652). Відомо, що на кафедру астрономіїКазанського Ун-та був запрошений професор Й. Літров (1781 – 1840).В Україні А. почала розвиватися з поч. 19 в., з появою ун-тів таобсерваторій при них. Перша астрономічна обсерваторія — приХарківському Ун-ті заснована 1808, а у 1821 р. подібна обсерваторіязявилася у Миколаєві, яка видала опублікований у Ляйпціґу „Catalogue de5945 étoiles“ (1900). Її директором був К. Кнорре (варто знати, що і Кнорре,і засновник Пулковської обсерваторії В. Струве походили з територіїколишньої Поморської Русі). У 1923 р. зявилася Харківська Астрономічна

Обсерваторія. Основним завданням її є дослідження плянет, а такождослідження Сонця; провадить також роботи з астрометрії й небесноїмеханіки. При ній зокрема працювали відомі астрономи: БорисГерасимович, Микола Євдокимів, С. Семилєтов; тепер наук. співр. д. чл.АН УРСР М. Барабашов, Б. Остащенко-Кудрявцев, Г. Баженов, В.Лебединець, А. Чекарда, В. Федорець, В. Плужників, К. Кузьменко, В.Михайлів та ін. Вид.: «Публікації Харківської АстрономічноїОбсерваторії», пізніше «Труды Астрономической Обсерватории» (рос.мовою) та ін. Астрономічна обсерваторія при Київському Університетібула заснована в 1845 р. (з 1922 — самостійна інституція). Дослідженняпоходження малих небесних тіл соняшної системи і їх фізичної природи;вивчення активности Сонця, вивчення малих плянет і руху Місяця.Останнім часом там працюють С. Всехсвятський, А. Яковкін, Д.Пясковський, А. Шишковський, А. Богородський, І. Іллінський, А. Бабій,А. Гориня, Е. Земанек і ін. Вид.: «Анали Київ. Астрономічної,Обсерваторії», „Annales de l’Observatoire de Kiev“, «Публікації КиївськоїАстрономічної Обсерваторії», «Циркуляри» та ін. АстрономічнаОбсерваторія Одеського Ун-ту заснована 1871 р. Гол. завдання —досліджувати нерухомі зірки й складати їх докладний каталог;фотографування й спостереження нових плянет, спостереження заплямами на Сонці й вивчення протуберанців. Останнім часом в ОдеськійОбсерваторії працювали д. чл. АН УРСР О. Орлов, К. Покровський, В.Цесевич, М. Міхальський, І. Андросов, Б. Новопашенний, І. Пелешенко, А.Приходько та ін. Вид.: «Збірник Астрономічної Обсерваторії ОдеськогоУн-ту», «Бюлетені», «Известия» й ін. Полтавська Ґравіметрична СтанціяАН УРСР, заснована 1926 р. з ініціятиви д. чл. АН УРСР О. Орлова; гол.завданням її є праця над ґравіметричною картою України (що важливодля геологічних розвідок) і вивчення рухів земних полюсів та припливівземної кори. Станція є одним із найкращих ґравіметричних пунктів наУкраїні. Наук. співр. О. Орлов, Н. Попов, Є. Федоров, С. Дроздов, Є.Лаврентьєв та Вид.: «Труди Полтавської Ґравіметричної Станції».Астрономічна Обсерваторія при Львівському Ун-ті заснована 1940 p.;основним завданням є. дослідження Сонця, зокрема вивченняпротуберанців і плям на Сонці; провадяться також праці над небесноюмеханікою. Серед наук. співр. Т. Ольчак, Г. Радіонов, В. Степанов, В.Міліянчук, Т. Мандрикіна, Я. Капко та ін.; матеріяли друкуються у «Наук.Записках Львівського Ун-ту». Астрономічна обсерваторія в Сімеїзі, вКриму, була заснована 1908 як півд. відділ Пулковської обсерваторії; С.Бєлявський та Г. Неуймін, що там працювали, відкрили кілька малихплянет і провадили досліди над змінними зірками й кометами. Зруйнованав 1942 p., Сімеїзька обсерваторія розширяється як Кримська АстрофізичнаОбсерваторія. В 1945 в Голосіївці б. Києва засновано нову обсерваторію —це Гол. Астрономічна Обсерваторія АН УРСР; завданням її єкоординувати працю всіх астроном, установ на Україні.Тим не менш, як і в часи середньовіччя, українська школа астрономії маєбільше можливостей розвиватися за кордоном, ніж в самій Україні.Найвидатнішим її досягненням є теорія Великого Вибуху Г. Гамова (1904 –

1984), а також праці К. Сагана (1934 – 1996). Іншими словами, як і 500років тому назад, саме українська школа астрономії запропонувала світунову концепцію будови Всесвіту, тобто в черговий раз підтвердила тезу проте, що з нічого щось виникнути в жодному разі не може і наступний прориву світогляді людства треба чекати в першу чергу саме від українськихвчених.Література: 56; 120; 121; Вікіпедія.Атаки - м-ко в Басарабії на Дністрі, проти Могилева Подільського; р. ц.Молдавії. Існує з 1419 р. і в наш час тут був встановлений пам’ятникгосподарю Петру Могилі. В сер. 20 ст. тут проживали 6 000 мешканців, зяких 35% складали українці. В наш час відсоток українців збільшився до44%.Атаманець Іван (1896 – 1985) – український дириґент у США, родом зГаличини; 1926 заснував хор «Думка» й успішно концертував у США йКанаді до 1953.Література: 56.Атаманчук Василь (1901 - ?) - бойовик УВО, засуджений поль. судом насмерть із заміною на 10 р. в’язниці за атентат (1926) на куратораСобінського, виконаний ким іншим.Література: 56.Атаманюк (псевд. Яблуненко) Василь (1897 Яблунів, Станиславівськийпов. — 1937) - журналіст, письм. і політ. діяч, чл. партії боротьбістів; чл.літ. орг-ції «Зах. Україна» та ред. її збірника «Зах. Україна», 1930 з неївиключений і незабаром репресований. 31.1.1933 заарештований у Києві йзасуджений на 5 р. ув’язнення, а 9.10.1937 „особлива трійка“ засудила А. нарозстріл. Зб. поезій «Чари кохання» (1921), «Хвилі життя» (1922) й ін.;оповідання «Василько» (1922), «Дума про Степана Мельничука» (1924), зб.поезій «Галичина» (1925).Література: 56.Атанасій - художник, найбільш яскравий представник руськоїперемиської школи живопису в ХІV ст.Саме він очолив артіль іконописців з Перемишля, які, вже від 1393 р.,працювали над розписом кафедрального собору на Вавелі, а, пізніше,костелів у Сандомирі, Віслиці, Серадзі і, навіть, у Гнезно. Найвидатнішимйого творчим досягненням є каплиця св. Трійці у Кракові, хоча, зрозуміло,

що Атанасій працював тут не один, а разом зі своїми учнями, зокрема, зМихайлом, який в документах згадується як Хал.Як правило, історики пов'язують працю цих українських митців в Польщіз особистими уподобаннями Ягайла та його дружини Софії, які віднародження були православними і відчували до руського іконописуособливий сентимент. Однак, слід руського образотворчого мистецтвапростежується тоді по всій Румунії, Угорщині (Жиліна, Ягер, Кошиці,Мішкольц, Токай, Веспрім, Тихани, Остригом), а, за часів Карла ІV, навітьв Чехії. Це значить, що в ХІV – ХV ст. воно переживало свій найбільшийрозквіт і ширилося по всій Центральній Європі, в той час як на ВеликійУкраїні практично усе перебувало в занепаді (це ще один доказ того, щообмежувати рамками сучасної України нашу історію і, особливо, історіюукраїнського мистецтва не варто, так як це дає не тільки неповну, а йабсолютно спотворену картину реального стану речей). Сумно, алевідомості про цього нашого видатного майстра ХІV ст. тепер можна знайтилише в словнику… польських художників.Література: 120.Атанасій Лубенський (1597 Крит – 1654 Лубни) - св. Правос. Церкви,патріярх царгородський, під час перебування на Україні спочив 1654 p.;мощі його зберігалися в Мгарському Преображенському манастирі б.Лубень.Література: 56.Аттіла (? – 453) – вождь гунів, який відіграв поважну роль в історіїДунайської Русі. Навала гунів була настільки потужною, що жодне плем’яне наважилося протистояти їм і батько Одоакра (Отка) князь Едікон(Едіка ?) також вирішив за краще стати їх союзником. Однак, у 445 р.,сталася подія, яка в цьому союзі племен підняла русинів на небаченувисоту і змушує до сьогоднішнього дня деяких істориків твердити, щоАттіла є руський князь, його оточенця було чисто руським і справжнє ім’яцього князя Гатило. Можливо русини дійсно дали йому це прізвисько, якедещо спростилося і закарбувалося в пам’яті народів Європи як Аттіла, алепоза усяким сумнівом за своїм етнічним походженням він був гуном, аоточити себе з усіх сторін русинами спонукали його зовсім інші обставини.Суть цієї проблеми полягає у тому, що до 445 р. серед гунів він відігрававдругорядну роль, а фактично правив його старший брат Блед. Аттіла бувнадзвичайно амбітною людиною, що і довели наступні роки йогоправління, прагнув сконцентрувати владу виключно у своїх руках, алечудово знав, що в середовищі гунів у жодного з них не підніметься рука наБледа, який сприймався мало не як божество. В реалізації свого плану вінміг розраховувати лише на чужорідних вбивць брата і такими вбивцями

стали русини князя Едіки. В нагороду за це Едіка був негайно призначенийначальником гвардії, тобто особистої охорони Аттіли, більше того вінодружився з дочкою князя Крекою, а сина від неї на ім’я Ярень (Ярко?)проголосив єдиним спадкоємцем свого трону. Він дійсно почав уникатисередовища гунів, жив серед русинів не в юрті, а, як видно з опису ПріскаПонійського, в типових для русинів городищах і будівлях з дерева(орієнтовно біля сучасного міста Оросхаза на півдні Угорщини), в той часяк самі гуни в цей час мали свої кочівлі в степу між Тисою і Дунаєм.Завдяки походам Аттіли русини також почали розселятися по Європі,принаймні лише в ті часи (або хіба що ще тільки за панування кн.Самослава) вони могли дійти до Швейцарії (історик Б. Вестберг всередньовічних хроніках виявив, що в кантоні Люцерн було багатогеографічних назв з коренем «рус», а саме Русс, Русснахт, Руссвіль, Руті)та навіть Данії (Саксонський Граматик згадує про «війну данців згунським царем, союзником якого були руси»). Неймовірні успіхи гунів,держава яких простягалася від Волги до Рейна, запаморочили їм голову і вїх середовищі почало зріти невдоволення стосовно того, що мало не цілаЄвропа після смерті Аттіли опиниться в руках його сина від русинкиЯреня, а не стовідсоткового гуна. Щоб нейтралізувати це невдоволення,Аттіла погодився одружитися з донькою одного з гунських вождів на ім’яІльдіка, тобто майбутня доля Ярка справді ставала невизначеною. В ційситуації сталося те, що згодом і описав Пріск Понійський, коли на другийдень після весілля Аттілу знайшли мертвим, охорона забрала його тіло іпоховала невідомо де, але під час тризни ці охоронці не стільки сумувализа «бичем усієї Європи», а весело їли різні страви і пили мед.Ярко на деякий час справді опанував трон, але надії діда і дядька (Одоакрбув молодшим братом Креки) втримати його не справдилися, так як Яркапідтримала лише частина гунів, а решта, причому не тільки гуни, а йпідкорені колись племена, повстали і в кількох битвах розбили русинів(Ярко і Едика при цьому загинули). Справжнім спадкоємцем Аттіли ставбрат Креки Одоакр (див.), який згодом захопив усі італійські міставключно з Римом (навіть Аттіла не потрафив цього зробити), знищивЗахідну Римську імперію і на її базі створив своє власне королівство, алевже на зовсім інших засадах, ніж рабовласницький лад.Література: 120;121; 327; ВДИ. 1948. № 4; Вікіпедія.Атюша – селище Кролевецького р-ну на Чернігівщині.Енциклопедичний довідник «Чернігівщина» зазначає, що село булозасноване 1650 року. Вірогідніше вважати, що цим роком датується першаписемна згадка про Атюшу.У XVII–XVIII століттях Атюша перебувала у власності НовомлинськогоКербутівського жіночого монастиря. «Мазепина книга» (упорядник ІгорСитий) вказує на належність селадо Батуринської та Новомлинської сотень. Борис Крупницький у книзі

«Гетьман Мазепа та його доба» згадує Атюшу у зв'язку з подіями Північноївійни (1700-1721 рр.) між Росією і Швецією. Про них нагадують яри заселом, які називають Швединими. В місцях перебування козацькогоотамана Морозенка до сьогодні існує топонім — Морозів пруд.Є свідчення, що атюшани у 1708 році зустріли Мазепу з Карлом ХІІ хлібом-сіллю. Також у «Мазепиній книзі» знаходимо згадку про те, що в січні 1726року атюшівський отаман Іван Гаркавенко разом з товаришем ОстафіємБоченком давав свідчення у справі ревізії колишніх маєтностей ІванаМазепи.1857 року в селі побудували Миколаївську, а 1890-го Михайлівськуцеркви. До наших днів збереглася тільки Миколаївська церква.Тут народився математик, проф. Київ. Ун-ту, наук. співр. УАН, д. чл. НТШМ. Куренський (1895 — 1940). Він є автор багатьох праць з вищоїматематики й механіки, особливо з галузі інтеґрування диференціяльнихрівнянь.Література: 56; Вікіпедія.Афанасій Мніх (12 в.) - невідомий докладніше чернець і письменник,прихильник митр. Клима Смолятича, який у своєму посланії до свящ.Хоми обстоював високий рівень освіти та богословської підготови удуховних письменників.Література: 56.Афанасій (? Волинь – 1363 Кострома) - правос. єп. володимирський наВолині; 1353 переїхав у зв’язку з переслідуваннями православних поль.королем Казіміром, до Москви, де відігравав визначну роль і помер вякості єпископа Переяслав – Заліського. З початком експансії Польщі наукраїнські землі на подібний крок наважилися не тільки православніієрархи, які категорично не сприймали латинську віру, а й безліч бояр ікнязів, серед яких були князі Боратинські, Звенигородські, Хованські,Дмитро Боброк-Волинський, а також боярська родина Кобил з майбутньоїцарської династії Романових-Кобил.Література: 56; Вікіпедія.Афанасій Филипович (? - 1648) - св., церк. діяч, відомий виступами передполь. владою в оборону правос. населення, ігумен Св.-Симеонівськогомонастиря в Бересті; 1644 — 45 — в варшавській в’язниці; коли підВаршавою почали діяти загони місцевих русинів, був запідозренийполяками в співчутті повстанню Б. Хмельницького і закатований 5. 9. 1648р.Література: 56.

Афанасій (Атанас), (кін. 17 в.) - архітектор із Пирятина, один із будівниківМгарського манастиря б. Лубень.Література: 56.Афанасьєв Юрій (1848 Уфа— 1925 Белград) - історик і гром. діяч, доц.Одеського Ун-ту, управитель Держ. Банку в Києві. 1918 за гетьманадержавний контролер, пізніше мін. закордонних справ. Помер на еміґраціїв Белґраді.Література: 56.Афанасьєв-Чужбинський Олександр (1816, Ісківці, Полтавська губ. —1875, Петербурґ) - укр. поет-романтик і етнограф; зб. поезій «Що було насерці» (1855), «Поездка в Южную Россию» (1861), спогади про Шевченка, зяким зустрічався в 1843 — 46.Література: 56.Афендик Іван (? - бл. 1648), видатний чл. львівської Ставропігії грецькогопоходження.Література: 56.Афендик Петро (? - бл. 1691) – український освітній діяч грецькогопоходження, фінансував братську школу, був заложником від м. Львова вТуреччині (1672) в часи П. Дорошенка.Література: 56.Афон - віднога Халкідонського півострова, із шпилем 1 935 м висоти. З 8 в.осідок грецьких анахоретів, що створили т. зв. «чернечу республіку» підуправлінням ради та виборного протоса. Число манастирів на А. дійшлозгодом до 20, а число ченців різних національностей перевищило кількатисяч. Розсадник чернечого життя в Греції, на Балканах та в Сх. Европі,зокрема на Україні (св. Антоній — один з засновників Києво-ПечерськоїЛаври). Україна мала з А. рел.-культ. зв’язки від самих початків аж донаших днів, не зважаючи на тур. окупацію 1430 — 1913 pp. (Антоній, ІванВишенський, Йов Княгинецький. та ін.). Гезихазм, паламітизм,затворництво тісно зв’язане з А. Тепер А. як республіка становитьавтономну політ. одиницю, зберігаючи великі мистецькі та бібліотечні (бл.10 000 рукописів) скарби. Центр туристичних, наук., рел. екскурсій. Святагора грец. Сходу.Література: 56.

Ауссем Володимир (1879 - 1937) - больш. діяч в Україні; 1904 — 06 чл. соц.-дем. Спілки на Поділлі; 1918 учасник першого з’їзду КП(б)У; 1921 — 25повпред УССР і радник повпредства СССР у Берліні й Відні; 1925 головаВсеукр. Ради Нар. Госп-ва.Література: 56.Ауссем Отто (1875 – 1929) – рад. діяч в Україні; 1923 уповноваженийНаркомосвіти УССР у Берліні й Празі; 1924 заст. повпреда СССР у Берліній повпред у Празі; від 1924 ген. консул СССР у Парижі.Література: 56.Аусбург (Augsburg) - м. в Баварії, 270 000 меш. (2006). До українськоїісторії дотичне тим, що, на протязі 907 – 955 рр., після розгрому мадярамибаварців, саме тут проходив кордон Руської марки і на сході від ньогонавіть існували окремі давньоруські поселення (до 907 р. цей кордоніснував у містечку Ашах біля Лінця). 10 серпня 955 р. на р. Лех біляАугсбурга відбулася одна з найбільших битв в історії середньовічноїЄвропи, в результаті якої війська німецького імператора Оттона ІВеликого вщент розбили непереможну до цього часу мадярську кінноту іпосунули кордон Руської марки назад аж до р. Лейти на сході сучасноїАвстрії. Характерно, що давні русини брали участь у цій битві як знімецького, так і мадярського боку. Це стало відомо завдяки хроніціТітмара (§ 38), який виявив, що словяни з Цвінконії (суч. німецьке містоЦвінкау на території колишньої Полабської Русі), які разом з німцямибрали участь у цій битві під Аугсбургом, зняли з вбитого герцогадорогоцінні лати і, довідавшись про цей вчинок аж у 965 р., імператор тимне менш виришів їх покарати.Вже в наш час, поряд з Реґенсбурґом, Аугсбург став інтенсивним центромукр. політ. й культ. життя в Німеччині; 2 укр. табори: „Somme-Kaserne“(бл. 4 000 меш., існував 1945-49) і в оселі Haunstätten (500-2 000 меш., 1945-47). В А. діяла УНРада (1948-52), мало осідок ЦПУЕ (1947-51), працювавдраматичний театр В. Блавацького (1945-47) й ін. організації, в-ва,установи. В цьому місті жили і померли сестра Лесі Українки О. Косач,генерал-хорунжий армії УНР В. Петрів, а також поет М. Зеров.Література: 120; 121; 327; ЕУ; Вікіпедія.Афимскоє - селище Замошской волості Вологодської губ. Росія.У 1905 р. тут народився І. Сєров, який від 1940 р. і до початку війни бувнаркомом внутрішніх справ України та організатором терору протиукраїнського і польського населення її західних областей. Згодом очолювавКГБ СРСР і був начальником ГРУ. У 1963 р. позбавлений усіх звань ірепресований (усі дані про батьків він чомусь знищив, тобто, або він

взагалі не був Сєровим, або його родина у свій час мала конфлікт зрадянською владою).Література: 56; Вікіпедія.Ахматова (Горенко) Анна (1889, Одеса — 1966, Ленінград) — українськаросійськомовна поетеса. Лауреат міжнародної літературної премії «Етна-Таорміна» (Італія, 1962), почесний доктор літератури Оксфордськогоуніверситету (Велика Британія).Народилася в родині відставного флотського інженера-механіка АндріяГоренка. Дід Ахматової - Антін Горенко – був учасником першої оборониСевастополя. Мати поетеси — Інна Стогова - похована в селі Слобідка-Шелехівська (Хмельницька область, Україна), де вже в наш час відкритомузей родини Ахматових. 1890 — родина переїхала з Одеси до ЦарськогоСела, де Анна навчалась в Царськосільській гімназії в 1900–1905 роках.1906–1907 — навчалась у Фундуклеївській жіночій гімназії (Київ), позакінченню якої продовжила навчання на Київських вищих жіночихкурсах та Вищих історико-літературних курсах Раєва в Петербурзі.Перший вірш опублікувала у віці 11 років в журналі «Аполлон». Черезбатькову заборону підписувати поезії власним прізвищем, узяла прізвище«Ахмат» прабабці по материнській лінії. 1910 — одружилась з російськимпоетом Миколою Гумільовим. Того ж року відвідала Париж, потім —Італію. Дебютувала в літературі збіркою поезій «Вечір», проте славу їїпринесла книга «Чотки» (1914). У 1912 в родині Гумільова і Ахматовоїнародився син Лев — майбутній історик.Жовтневу революцію більшовиків Ахматова категорично не прийняла,але Росію не покинула. 1921 року був розстріляний її чоловік МиколаГумільов (на той час вони були вже розлучені), звинувачений уконтрреволюційній змові, а пізніше був двічі ув'язнений її син. Трагедіїособистого життя поетеси не зупиняли її активної творчої діяльності. У 20-ті роки Анна Ахматова посіла чільне місце в російській поезії: її якдослідницю цікавили життя та творчість Олександра Пушкіна, якомуприсвятила, зокрема, есе «Загибель Пушкіна».Починаючи з 1922 року збірки Анни Ахматової піддавались жорсткійцензурній правці — і з 1923 до 1934 року вона практично не друкувалась.Збірки її віршів, що вийшли в період між 1922 та 1966 роками, аж ніяк неможна в повній мірі назвати авторськими.1946 року поетеса зазнала нищівної критики з боку лідерів тоталітарногорадянського режиму (відома постанова про ленінградські журнали А.Жданова). 4 вересня її та Михайла Зощенка виключають із спілкирадянських письменників. Позбавлена можливості друкуватися, а отжемати засоби для існування, Ахматова займалася перекладами класичної

китайської, індійської, західноєвропейської поезії. Кінцем жовтня 1940секретаріат ЦК ВКП(б) видав постанову «Про збірку віршів А.Ахматової„Из шести книг“» — критика «грубої помилки» працівників видавництва«Советский писатель» та політредактора Головліта, які припустиливидання «ідеологічно шкідливих, релігійно-містичних віршів Ахматової»;пропонувалося з користування книгу вилучити.Основні збірки поезій Ахматової: «Подорожник», «Anno Domini», «Бігчасу», «Реквієм». 1962 — була номінована на Нобелівську премію злітератури. Восени 1965 року перенесла 4-й інфаркт, а 5 березня 1966 рокупомерла в підмосковному кардіологічному санаторії. Похована наКомаровському кладовищі під Ленінградом..Значна частина її творчості присвячена Україні. Зокрема — це поетичнийцикл «Київський зошит», збірка «Вечір». До останніх років свого життявільно володіла українською мовою. У 1958 році А. Ахматова переклала наросійську мову збірку поезій Івана Франка «Зів'яле листя». Однак саме зКиєвом і Україною були пов’язані її неприємні спогади з особистого життяі розмов на цю тему вона уникала. Тим не менш, в усьому відчувається, щовона була генетичною українкою, надзвичайно схильної до меланхолії тасамоїдства, про що навіть свідчить її родове прізвище Горенко (в Українілюди дають прізвища надзвичайно влучно). Можна навіть твердити, щоякби Анна не була українкою, то світ би взагалі не мав таку поетесу якАхматова.Література: Вікіпедія.Ахмет I - тур. султан (1603 — 17); в часи його панування відбувалисяінтенсивні походи запорізьких козаків на Чорне море.В 1614 козаки двічі перепливали Чорне море і здобували османськіміста Синоп і Трапезунд. Весною 1615 року запорожці напали наоколиці Стамбула, спалили гавань Архіокі. Ахмед I на власні очіспостерігав вогняну заграву. В 1616 році козаки під проводомгетьмана Петра Сагайдачного захопили Кафу, знищивши при цьомублизько 14 тисяч османських вояків.Література: 56.Ахмет III - тур. султан (1703 — 30), провадив переговори з Мазепою іОрликом; у 1711р. разом з козаками Пилипа Орлика переміг Петра I наПруті. Лише зрада візира, який взяв від Катерини І величезний хабар івипустив царя з оточення врятувала тоді Росію (довідавшись про це,Ахмет ІІІ наказав розтопити золото, яке візир отримав від цариці, і залитийому в горло).

Література: 56.Ахтирський — станиця (с.м.т.) в Абінському районі Краснодарськогокраю.Будівництво станиці почалося на весні 1863 року Кримським іСтавропольським піхотними полками на чолі з полковникамиМихайловим, Манати і Скалозубовим і до кінця грудня 1863 року булопобудовано 208 будинків. Перша партія переселенців, у кількості 150родин Таманського округу(станиць Полтавської, Новомишастовської, Новотитаровської, Нововеличковської, Мар'їнської), Полтавської і Харківської губерній у кількості 1234осіб, призначена військовим правлінням на поселення в станицюОнтхирську, 29 квітня 1863 року прибула в Хабльський укріплений табір,30 квітня було направлено на поселення 1 травня 1863 року (13 травня1863 року за новим стилем) поставили в станицю Онтхирську.Друга партія державних селян із Чернігівської, Харківської, Воронезької іПолтавської губерній Російської імперії, в складі 100 родин, прибула встаницю Онтхирську 31 травня. Станиця Онтхирська увійшла до складузнову поселяемого Абінського козачого кінного полку. Наказний ОтаманКубанської області запропонував змінити найменування станиціОнтхирська, привласнивши їй найменування станиця Охтирська, що йбуло зроблено.З цієї станиці походить чоловік Олени Теліги, громадський діяч, учасниквизвольних змагань Михайло Теліга (1900 — 1942). Разом вони були наеміґрації в Чехо-Словаччині і (з 1929) у Варшаві, а після повернення вУкраїну замордовані ґестапом у Києві.Література: 56; Вікіпедія.АХЧУ - Асоціація Художників Червоної України (1926 — 1932), об’єднаннямистців в УССР з філіями в Києві, Одесі, Харкові, Полтаві, Чернігові,Херсоні, Миколаєві та ін.; мала студії в Харкові й Києві, влаштувалакілька виставок; об’єднувала прихильників консервативних напрямів,переважно реалістів-побутовців, ідучи за офіц. вимогою «творитимистецтво, зрозуміле масам».Література: 56.АЦУКС - Асоціяція Кооперативних Центральних Союзів України,об’єднання кооп. союзів: споживчого — Дніпросоюз, кредитового —Українбанк і с.-г. — Централ; існувала 1919 — 20, ліквідованабольшевиками.Література: 56.

Ашаффенбурґ - містечко, регіональний центр Нижньої Франконії,частини Баварії. Ашаффенбурґ розташований на річці Майн у західнійчастині гір Шпессарт.Історія містечка сягає 5 століття нашої ери, коли Ашаффенбурґ мав назвуЦівітас Аскафа. У 982 Ашаффенбурґ стає єпископським містом, належитьмонастирю Майнц, а від 1814 — Баварії. Однак саме місто фактично булоповністю знищене у 1945 р., коли на його захист стали навіть діти іамериканці для придушення численних вогневих точок були змушенізастосувати важку артилерію. Тим не менш це мальовниче старовиннемісто відбудувалося після 2-ї світової війни і має чимало індустріальних іторговельних установ та підприємств.В листопаді 1945 р. тут відбувся з'їзд української еміграції з трьохокупаційних зон — англійської, французької та американської, на якомубуло створено Центральне представництво української еміграції яксамоуправну і допомогову установу українців. 29-30 березня 1947 відбувсятакож 2-й з'їзд Об'єднання українських жінок; 25-26 серпня 1947 проходивз'їзд УАПЦ, на якому православні віруючі розкололися на дватабори: УАПЦ соборноправна і УАПЦ під проводом митрополитаПолікарпа.Після перенесення українського осередку зі Швайнфурта в Ашаффенбурґпродовжував виходити щотижневик «Неділя». В українських таборахдіяли дитячі садки, народні школи, фахові курси, драматичні гуртки, хори,оркестри, бібліотеки, кооперативи, 10 громадських організацій, 8 парохійта 6 церковних братств. Функціонували спортивні товариства «Січ»,потім «Запоріжжя» та «Пролом», об'єднані згодом в УСТ (Ашаффенбург).У таборі Ляґарде діяла українська гімназія. 1948 року в Ашаффенбурзібула заснована політична партія ліберального спрямування Союз ЗемельСоборної України.Серед архітектурних пам’яток міста на увагу заслуговує замокЙоханнесбург (нім. Johannisburg) 1605-1614 рр., а також базиліка св. Петраі Олександра, яка походить ще з 10 ст.Серед померлих в А. українців варто згадати гром.-політ. діяча, педагога іпубліциста, дослідника іст. укр. преси, родом з тих регіонів Вороніжчини(Пухове), які в той час ще ментально входили до «українського світу» А.Животко (1890 — 1948) (праці з іст. укр. преси («Іст. укр. преси», 2 вид.1946), про нац.-культ. відносини на укр.-рос. пограниччі («Острогожчина»1942 і «Подонь» 1943).Література: 56; Вікіпедія.Ашах (ASCHACH) – місто на правому березі р. Дунай на заході від Лінца, дестаном на 904 рік знаходився баварський митний пост. Іншими словами,саме тут до нападу угорців у 906 р. проходив державний кордон міжБаварією та князівством Браслава, територія якого, як видно з грамоти

Людовика Німецького, у 862 р. носила назву Руська марка(Ruzaramarcha). З протилежного боку кордону також існувала митниця,яка так і називалася - Руське Село (Росдорф) (Назаренко А. Немецкиелатиноязычные источники ІХ-ХІ веков. М., 1993. с. 83-89). Звертає на себе увагу той факт, що державний кордон не означаветнічний і русини жили далі на заході, тобто на території, яка належалаБаварії . У Пасові зберігся документ (Раффельштетінський митний статут),який переконливо засвідчує той факт, що поряд з баварцями тутпроживали також і слов’яни: «Баварам же и славянам из сей страны,покупающим или продающим здесь, платить не требуется» (Древняя Русьв свете зарубежных источников. М., 2003. с. 296). Одночасно, «Словяне же,отправляющиеся для торговли от ругов или богемов..» мали платити чітковстановлене мито, тобто за межами кордону, в Руській марці, перебувалиті, яких статут називав ругами (Там само). Митний статут дає нам безліч фактів стосовно занятьнаселення,економіки і торгівлі цих племен (Schmotz K. Vorträge des 11.Niederbayerischen Archäologentags. Deggendorf 1993, S. 207–270). В першучергу, звертає на себе увагу той факт, що в якості грошової одиниці як уторгівлі з дулібами, так і з ругами використовувалася така міра як скот(класичні гроші Давньої Русі, в той час як німці і франки користувалисядинарами). В сторону дулібів вели Золотий і Лісовий шлях, а в сторонуругів – Дунайський. Проблема полягає лише в тому, що до сьогоднішньогодня неможливо точно встановити до якого племені належали ці місцевірусини – хорватів Одоакра, рутенів князя Фелетея чи сусідніх дулібів і депроходила межа між цими племенами? Археологічні дослідження мовчатьз цього приводу і тому лише на основі аналізу наявних письмовихматеріалів можна припустити, що на півночі від Дунаю проживали дуліби,на сході від Ашаха – руги, які віддавна, починаючи вже з 450 р., мали тутсвоє князівство (Ругіланд), а на півдні – рутени (хорутени) Одоакра, якийпривів їх сюди у 477 р. Однак, так як і білі хорвати, і дуліби, і ругіналежали до числа давньоруських племен, а провінція в цілому називаласяРуською маркою, то у будь-якому випадку ми маємо тут справу з історієюДавньої Русі на заході (є припущення, що дуліби і ругі є частиною одного, асаме волинського союзу племен, просто їх остаточна назва формувалася напротязі досить тривалого часу як ругі – дуліби – волиняни). Як це не дивно, але такий документ, як Раффельштеттенський митнийкодекс зберіг свою актуальність до наших днів, так як саме на його основіу 1945 р. була визначена зона радянської окупації на півночі Австрії. Зусього видно, що радянські «спеціалісти» переплутали Ашах з Астеном інічого не знали про напис на камені в церкві Петра і Павла, з якого можназрозуміти, що королівство рутенів Одоакра включало в себе Зальцбург імало кордони як мінімум до р. Інн (в ті часи кордони у 99% випадків йшливздовж річок). У будь-якому випадку жаліти за цим не варто, так як це вжебули не кордони Русі-України, а Імперії Зла, яка на цій планеті не маєжодного права на існування.Література: 121; сайт міста.

Ашік Антін (1802 — 54) - піонер укр. археології на півдні, родом серб. У1830-их pp. розкопував могили б. Одеси, 1833 — 53 р. дир. музею в Керчі;«Керченские древности» (1845); «Боспорское царство» (1848); «Керченскиекатакомбы» (1845).Література: 56.Ашкаренко Григорій (1856 Кременчук — 1922, Пісочин, Харківщина). -антрепренер укр.-рос. труп в 70 — 80-их рр. і актор на характерні ролі;1881, вперше після заборони 1876, вкупі з Кропивницьким відновив укр.вистави; залишив «Спомини про першу укр. трупу» («Рідний Край», XV,1908).Література: 56.Аюд (AJUD) – містечко в румунських горах, яке славне не тільки старимзамком Грегорія Бетлена, де тепер розміщено музей, а й останньою битвоюМихайла Хороброго, яка відбулася у 1601 р. дещо далі на північ (див.Мірослау) і в якій взяли участь також і українські козаки. Аюд в часи середньовіччя славився своїм колегіумом, який закінчили Ф.Папай, Ф. Боліаі, С. Кемені. Література: 120; Вікіпедія.